Слава ЗСУ!

Вона визирнула.

Та ні, нікого там нема! Анікогісінько. І ніхто за мною не йшов. Ніхто не гнався...

Вона звела дух і мало не засміялась сама із себе.

Ну звісно, що ні. Якби за мною хтось гнався, то вже давно схопив би мене. Не така я прудконога... Ніде нікого, ні на веранді, ні на подвір\'ї. По-дурному я наполохалась. Тікала ні від чого. А там, у яру, так само безпечно, як і будь-де. Та все одно добре бути вдома. Тут так тепло, так хороше, що нічого в світі більш не треба.

Вона простягла руку, щоб увімкнути світло, і раптом завмерла.

- Що там? - мовила тихо.- Що там таке? Що? У вітальні позад неї хтось прокашлявся.

●

- От чортівня, завжди вони все зіпсують!

- Та не переймайся ти так, Чарлі.

- А про що ж нам тепер балакати? Марно балакати про Нелюда, коли його й живого нема! Отож і боятися більше нічого! [478]

- Не знаю, як ти, Чарлі,- сказав Том,- а я знов подамся до літньої льодовні, сяду біля дверей і уявлятиму, собі, що він живий, от і піде мороз поза шкірою.

- Це виходить - самого себе дурити.

- Як хочеш дрижаків похапати, то мусиш щось вигадати, Чарлі.

Дуглас не слухав, про що говорять Том і Чарлі. Він дивився на будинок Лавінії Неббс і тихо бурмотів сам до себе:

- Я ж був учора ввечері у яру. І сам бачив. Геть усе бачив. А по дорозі додому проходив тут. І бачив оту склянку з лимонадом на веранді, там ще з половину лишалося. Я навіть допити хотів. Подумав собі: от би допити його... І в яру я був, і тут був - скрізь, де все те діялося.....

Том і Чарлі, в свою чергу, наче й не помічали Дугласа.

- А знаєш,- сказав Том,- я не вірю, що Нелюд і справді помер.

- Та ти ж сам був тут уранці, коли приїхала швидка і його винесли на ношах, хіба ні?

- Звісно, що був,- відказав Том.

- Ну, так то ж Нелюда й винесли, дурню! Газети треба читати! Десять років він як у воду падав, а тут стара Лавінія Неббс узяла та й заколола його своїми швацькими ножицями. І чого б то я ліз не в своє діло!

- А ти б хотів, щоб вона не опиралась і дала себе задушити?

- Та ні, але хай би там вискочила з дому,- побігла вулицею, кричала б: Нелюд! Нелюд! - а він би нехай тим часом дав драла. Хоч щось було добре в цьому місті . до вчорашньої півночі. А тепер і того нема, все гладеньке та солоденьке.

- А я тобі, Чарлі, ще раз кажу: по-моєму виходить, що Нелюд не помер. Я ж бачив його обличчя, і ти його бачив, і Дуг бачив, правда ж, Дуг?

- Що?.. А-а, так. Здається, бачив. Так.

- Усі його бачили. А тепер скажіть мені: схожий він, по-вашому, на Нелюда?

- Та я... - почав був Дуглас і замовк. Секунд із п\'ять лише сонце шкварчало на небі.

- Оце-то так... - нарешті прошепотів Чарлі. Том посміхався й чекав.

- Він таки зовсім не схожий на Нелюда, анітрішечки, - збуджено сказав Чарлі.- Звичайний собі чоловік. [479]

- Атож, сер, звичайний, як усі, чоловік, що й мухи не скривдить! І мухи, Чарлі! А Нелюд, якщо він справжній Нелюд, мав би хоч зовні скидатися на Нелюда. Та де, він більше скидався на продавця солодощів, отого, що торгує ввечері біля кіно Еліт.