Слава ЗСУ!

Командири

Командир Пташка (Сильвестер Затовканюк), загинув 25. лютого 1944 р., по його смерти,

Командир ВО – майор Дубовий, заст. к-ра – сотн. Івахів, шеф штабу – майор Макаренко.

1. Загін ім. Коновальця, командир – Ярема. // Курені: Кори, Лайдаки, ім. Богуна.

2. Загін Енея, командир – Еней. // Курені: Дороша, Кватеренка-Польового, Гонти, Верещаки (окр. доручень).

3. Загін Дубового, командир – Дубовий. // Курені: Шакали, Шавули, Гострого.

4. Загін Олега, командир – Олег. // Курені: Чутки, Цигана, Евгена.

Основною бойовою одиницею УПА була сотня (рота), яка об’єднувалася в курені (батальйони). Групи куренів утворювали загони (полки). Усі військові одиниці ВО становили групу (дивізію) з різною чисельністю – від 12 до 36 сотень. Групи однієї ГВО творили тактичну одиницю, рівну армійському корпусові. Як правило, сотня ділилася на три чоти, кожна чота – на три рої, а кожен рій – на дві ланки. Однак у деякі періоди сотні могли мати по чотири чоти, а чота – по чотири рої. /Згідно знайдених документів Клима Савура у “Яреми” було дві сотні- 240 чоловік./

В УПА-Північ найвищою оперативною одиницею був загін, що складався звичайно з трьох до чотирьох куренів. Широко вживані терміни відділ і підвідділ не визначають величини частини, а є лише так сказати б, функціональним окресленням самостійного, або несамостійного діяння: самостійну структурально в даний час і на даному терені боєву одиницю називається відділом, а ії частину підвідділом (в скороченні вд. і пвд.). В 1942 р. “відділ УПА” числив 10-150 бійців.

Почет командира складався з політвиховника, бунчужного, представника Служби безпеки, санітара, зв’язкових, іноді – з представників військово-польової жандармерії та розвідників. Командир першої чоти автоматично ставав заступником командира сотні. Кожен курінь складався з 2-4 сотень. Командир куреня мав почет у складі шефа штабу (або ад’ютанта), політвиховника, бунчужного, капелана, лікаря та референта СБ.

У 1944 відбулася реорганізація УПА. Тактичними одиницями стали “бригади” (бл. 400 чол.). Бригада ділилася на загони, а ті – на відділи і підвідділи. Тактичні одиниці УПА ідентифікувалися за кодовими назвами, іменами історичних осіб, подій, загиблих бійців. Іноді вживалися шифри чи порядкові номери. Основу УПА складали піхотні підрозділи, хоча кожен ВО мав по 1-2 сотні кінноти, а також відділи важкої артилерії. Існують суперечливі дані про використання частинами УПА у бойових діях захоплених у противника танків і літаків. Найрозповсюдженою зброєю були автомати німецького виробництва (“Шмайсер” тощо), гвинтівки типу “Карабін”, пістолети-кулемети Шпагіна (ППШ) та ручні кулемети Дегтярьова.

Військові ранги та звання

——————————–

В УПА було запроваджено традиційну систему рангів, базовану на Прусському статуті. Існували рядові ранги: стрілець і старший стрілець: підстаршинські: вістун, старший вістун, булавний, старший булавний; старшинські: хорунжий, поручник, сотник, майор, підполковник, полковник; генеральські: генерал-хорунжий, генерал-поручник, генерал-полковник (останні два звання ніколи не присвоювались). За час існування УПА лише тричі присвоювалися генеральські звання.

Одночасно існувала система функціональних призначень: ройовий, чотовий, сотенний, курінний, командир загону або тактичного відтинку, командир ВО чи групи, крайовий командир УПА, головний командир УПА.

Деякий час вживалася система нашивок для відзнак командирів. Ройовий носив одну прямокутну “шпалу”, чотовий – дві, сотенний – три, курінний – одну фауподібну нашивку, командир загону – дві, командир ВО (командир групи) – 3, крайовий командир – Тризуб і одну фауподібну нашивку, головний командир – Тризуб і дубовий листок. З приходом радянських військ та посиленням системи конспірації нашивки було ліквідовано.

Військова розвідка  ОУН була створена Арсеничем , а в квітні 41-го Бандера призначає його керівником цієї структури. За свідченням брата Степана, заарештованого у цей час НКВС, Микола активно вивчав досвід та методи агентурної робити радянської спецслужби, “особых отделов”.