Слава ЗСУ!

- Коли вже вечеряти будемо - поцікавився Арден.

- Скоро - відповіла Лея.

- Відмінно - зрадів Чейз. - Значить, я встигну викупатися. Ти не приєднаєшся до мене Лея?

- Можливо - невизначено відповіла Лея.

- Я чекатиму - сказав хлопець.

- Будь обережний мій хлопчик - сказав Дагорден

- Не хвилюйся, зі мною ні чого не станеться. Ми на межі, а ти сам говорив, що ці невидимі вбивці живуть в гущавині лісу.

- Та живуть, але якщо їм потрібні ми, то вони підуть за нами і за межі цього лісу. Посмішка зникла з обличчя хлопця, але піти викупатися він не передумав.

Не встиг він сховатися за деревами, як Лея дала спутникам по мисці горячого супу і по шматку хліба та пішла на озеро.

Глава 2

Викупалися вони швидко, місяць ледве вийшов із-за гір. Коли підішли до табору Арден вже дрімав, а Дагорден, палив трубку, притулившись спиною до дерева.

- А явилися? Як вода? - поцікавився маг.

- Класна, те, що потрібно, не хочеш викупатися? - поцікавився хлопець.

- Ні, не охота на повний шлунок.

- Ось тому я і пішов, поки не вечеряв. Ну а цього можна і не запитувати - він вказав на сплячого біля багаття друга. - Давно він спить?

- Як повечеряв, так і спить.

Всівшись біля вогнища, хлопці почали вечеряти.

- Знаєш, я ось чого не можу зрозуміти, війна закінчилася, а ці вбивці ні кому не допомогли, та і досі не відомо відреклися вони від зла або ні. Чому ніхто не знищить їх?

- Вони відреклися, і навіть допомогли у битві за фортецю дракона. А на межі з пустелею вони перебили загін Гоблінів. Але після закінчення війни вони віддали перевагу нейтральній стороні. Їхній вождь підписав мирні угоди з багатьма державами.

- Тоді чому вони хочуть на нас напасть? - запитала Лея.

- Ми не знаємо точно чого вони хочуть.

- А чому я про них нічого раніше не чув? - запитав Чейз.

- Не знаю, про них мало говорять, мало хто їх знає. Вони існують з давніх літ, але дізналися про них лише триста років тому.

- Це що ж їм вдавалося приховувати своє існування тисячу чотириста років.

- Так мій хлопчик. Вони і далі могли приховувати своє існування, якби один ельф не обмазав випадково одного із вбивць брудом.

- Як це сталося? - запитав хлопець.

- Я розповім тобі про це завтра, а зараз треба спати, завтра потрібно рано встати.

- Коли ми зможемо відправитися в дорогу?

- Зі сходом сонця. А зараз спи, я чергуватиму першим.

Деякий час Чейз лежав із закритими очима намагаючись заснути, але сон не поспішав приходити. Потім раптом щось неначе поглинуло його. Тріск вогнища, шум вітру, віддалений шум водоспаду, в одну мить зникли, і він почув голос.

- Встань Чейз - вимовив голос. Хлопець різко розплющив очі і схопився на ноги. Перше що він побачив це поляна, залита місячним світлом. Праворуч від нього текла річка, звиваючись сріблястою стрічкою. Він упізнав це місце, тут він вів бесіду із старим магом. Юнак оглядівся і побачив біля себе старця, що сидить на пні. Він, мовчки, підняв на Чейза голову і злегка посміхнувся.