Слава ЗСУ!

Спотворене обличчя свідчило, що сконав він у страшних муках.

Я стояв навколішки біля тіла, а поряд стовбичив Стекхерст. Раптом на нас упала чиясь тінь, і ми, підвівши очі, побачили, що це підійшов Йен Мердок. Мердок викладав у школі математику. Це був високий на зріст, худорлявий брюнет, такий мовчазний і відлюдкуватий, що не було нікого, хто б міг назвати себе його другом. Він, здавалося, витав у якихось вищих сферах ірраціональних чисел та конічних перерізів і майже зовсім не цікавився повсякденним життям. Учні ставились до нього як до дивака, і він міг би перетворитись у них на посміховисько, якби в його крові не було якоїсь невідомої чужоземної домішки, що прозирала не тільки в його чорних, як вугілля, очах та смаглявому обличчі, а й у раптових вибухах гніву, які не можна було назвати інакше, як дикими. Одного разу, коли до нього, гавкаючи, причепилося собача Макферсона, Мердок схопив його й викинув у вікно, розбивши шибку; за такий вчинок Стекхерст, безперечно, негайно звільнив би грубіяна, якби той не зарекомендував себе дуже гарним викладачем.

Таким був цей дивний і складний чоловік, що зараз опинився поряд з нами. Мердока, очевидно, приголомшило те, що він побачив, хоча випадок із песиком навряд чи засвідчував існування аж надто великої симпатії між ним і небіжчиком.

— Бідолаха! Бідолаха! Чи можу я що-небудь зробити? Чим я можу допомогти?

— Ви були з ним? Чи ви часом не знаєте, що тут трапилось?

— Ні, ні, я сьогодні пізно встав. І ще не був на пляжі. Я оце прямісінько зі школи. Можу чимось прислужитися?

— Біжіть до поліційної дільниці у Фулворті й негайно розкажіть, що тут скоїлось.

Не мовивши й слова, Мердок мерщій подався у Фулворт, а я взявся вивчати місце події, тимчасом як Стекхерст, приголомшений трагедією, залишився біля тіла. Перш за все, природно, я подивився, хто ще є на пляжі. З кручі, де стежка обривалася вниз, я бачив увесь берег біля краю води — зовсім безлюдний, коли не брати до уваги двох-трьох темних постатей, що рухались у бік Фулворта і були дуже далеко. Покінчивши з цією частиною огляду, я почав повільно спускатися. Стежка пролягала по глині й м’якому мергелю, змішаному з крейдою; то там, то там я бачив одні й ті самі сліди, що вели і вниз, і вгору. Ніхто, крім Макферсона, на пляж цим шляхом сьогодні ще не сходив. В одному місці я помітив відбиток долоні із спрямованим вгору по схилу пальцями. Це могло означати тільки те, що бідолашний Макферсон упав, коли піднімався на кручу. На стежці були й округлі лунки, які давали підстави припускати, що він не один раз падав навколішки. Унизу стежка кінчалася чималою лагуною, що утворилася після останнього припливу. На березі цієї лагуни Макферсон роздягнувся — тут на камені лежав його рушник. Він був дбайливо згорнутий і зовсім сухий, з чого могло здатися, що Макферсон у воду не заходив. Нишпорячи навколо, я кілька разів наштовхувався на латочки піску серед жорсткої гальки, на яких можна було розрізнити відбитки парусинових, черевиків Макферсона, а також його босих ніг. Останнє свідчило, що він приготувався скупатися, а сухий рушник вказував на те, що він цього не зробив.

Таким чином, ця складна справа,— найдивніша з усіх, що будь-коли поставали переді мною,— набула цілком чітких обрисів. Макферсон перебував на пляжі щонайбільше чверть години. У цьому не могло бути анінайменших сумнівів, тому що Стекхерст ішов слідом за ним від самісінького коледжу. Чоловік прийшов купатися й уже роздягся, про що свідчили відбитки босих ніг. А потім раптом абияк накинув на себе одяг — поспіхом, не позастібавши ґудзиків,— і побіг назад, не скупавшись або, в усякому разі, не витершись. І до зміни намірів Макферсона спричинилось те, що хтось люто, безжально відшмагав його батогом, катував так жорстоко, що він од болю прокусив собі губу, а сил у нього вистачило лише на те, аби відповзти якнайдалі й сконати. Хто вчинив це варварське вбивство? Правда, внизу біля скель були маленькі гроти й печерки, але низьке вранішнє сонце добре освітлювало їх, і там ніде було сховатися. Крім того, аж ген на березі бовваніло кілька людських постатей. Але вони були надто далеко, щоб мати причетність до злочину, ще й широка лагуна, в якій Макферсон збирався купатись, відділяла його від них, облизуючи підніжжя кручі. Недалеко в морі виднілись два-три рибальських човни. Людей, які сиділи в них, можна було опитати згодом. Отже, відкривалося кілька шляхів розслідування, але жоден з них не обіцяв успіху.

Коли я нарешті повернувся до мертвого тіла, то побачив, що навколо зібрався невеличкий гурт цікавих. Зрозуміла річ, там же був Стекхерст, а також Йен Мердок, який тільки що прийшов з сільським констеблем Ендерсоном, дебелим рудовусим і повільним чолов’ягою чистої суссекської породи,— породи, яка приховує під неповороткістю й мовчазністю чимало здорового глузду.