Слава ЗСУ!

Він вислухав нас, записав усе, що ми сказали, а тоді відвів мене вбік.

— Я був би радий, містере Холмсе, якби ви дали мені добру пораду. Це справа для мене занадто складна, а якщо я тут наплутаю, то Льюїс такого не стерпить.

Я порадив йому послати по свого безпосереднього начальника та по лікаря, не дозволяти нічого чіпати і якнайменше тупцятися біля мертвого, щоб не робити зайвих слідів, поки вони прийдуть. Сам я тим часом обшукав кишені покійного. Знайшов у них носовичок, великий ніж і складаний футлярчик для візитних карток. З нього витикався клаптик паперу; я розгорнув його і віддав констеблю. На папірці недбалим жіночим почерком було написано:

«Я прийду будь-що-будь, обіцяю».

Скидалось на те, що це любовна записка, в якій ідеться про таємне побачення, але де й коли — не вказувалось. Констебль знову засунув її у футлярчик і поклав його разом з іншими речами в кишеню пальта Макферсона.

Оскільки нічого нового на думку мені не спадало, я пішов додому поснідати, домовившись спочатку про те, щоб підніжжя кручі було пильно обстежено.

За годину-другу до мене зайшов Стекхерст і сказав, що тіло перенесли в коледж, де провадитиметься слідство. Він також повідомив кілька серйозних і певних новин. Як я й гадав, у печерках під кручею нічого не знайшли, але Стекхерст погортав папери в письмовому столі Макферсона і виявив кілька таких, що свідчили про його листування з якоюсь міс Мод Белламі з Фулворта. Таким чином ми з’ясували, хто є автором записки, знайденої в кишені Макферсона.

— Листи в поліції,— пояснив Стекхерст.— Я не міг принести їх сюди. Проте немає ніяких сумнівів, що у Макферсона був роман. Однак я не бачу підстав пов’язувати його з сьогоднішньою жахливою подією — за винятком хіба того, що дама призначила Макферсонові побачення.

— Але навряд чи вони мали зустрітися біля заводі, де ви звикли купатися,— відповів я.

— Це просто випадковість, що з Макферсоном не було кількох учнів,— зауважив Стекхерст.

— Чи й справді випадковість?

Стекхерст замислено звів брови.

— Їх затримав Йен Мердок,— мовив він.— Зажадав провести з ними до сніданку заняття з алгебри. Бідолашний хлопець, він страшенно переживає!

— Але ж, наскільки мені відомо, вони не були друзями.

— Певний час не були. Але в останній рік чи й більше Мердок заприязнився з Макферсоном так, як ніколи й ні з ким. Він не дуже товариський на вдачу.

— Так я й думав. Мені зараз пригадується ваша розповідь про сварку між Макферсоном і Мердоком через жорстоке поводження останнього з собакою.

— Ну, та сварка давно забулася.

— Мабуть, в обох усе ж таки виникли мстиві почуття.

— Ні, ні, я певен, що вони були щирими друзями.

— Ну, а тепер про дівчину. Ви її знаєте?

— Всі її знають. Вона місцева красуня — і справжня красуня, Холмсе, на неї скрізь задивлялися б. Я знав, що вона подобається Макферсонові, але й уявлення не мав про те, як далеко у них зайшло, поки не прочитав тих листів.

— Хто ж вона?

— Дочка старого Тома Белламі, власника всіх прогулянкових човнів і купалень у Фулворті. Колись він був бідним рибалкою, а тепер — досить заможний чоловік. У справах йому допомагає син Вільям.

— Чи не прогулятися нам у Фулворт, щоб побачити їх?

— Під яким приводом?

— Ну, знайти привід неважко. Кінець кінцем не сам же бідолашний Макферсон замордував себе в такий нелюдський спосіб. Чиясь же рука тримала пужално того батога, якщо саме ним, а не чимось іншим Макферсону було завдано тілесних ушкоджень. Коло його знайомих у цих малолюдних місцях, зрозуміла річ, невеличке. Пройдімось-но по ньому! Дослідивши всі зв’язки, ми навряд чи не натрапимо на мотив скоєння злочину, а це зрештою виведе нас на злочинця.

Це була б чудова прогулянка серед порослих запашним чебрецем пагорбів, якби ми могли забути про страшну трагедію, що відбулася на наших очах. Село Фулворт притулилось у западині між тих пагорбів, що півколом оточували берег затоки. Позаду старовинних жител угору по схилу було побудовано кілька сучасних будівель. До них і повів мене Стекхерст.

— Отам і є «Гавань», як називає свій будинок Белламі. Той, що з башточкою на розі, під черепичним дахом. Непогано для людини, яка почала з нічого, але... Ну й дива! Ви тільки подивіться!

Садова хвіртка «Гавані» відчинилась, і з неї вийшов чоловік, високий на зріст, худорлявий та незграбний. Помилка виключалась — це був Йен Мердок, математик. За хвилину ми зустрілися з ним на дорозі лице в лице.

— Хелло! — обізвався до нього Стекхерст.

Мердок кивнув у відповідь, скоса глянув на нас своїми допитливими чорними очима й хотів був пройти не зупиняючись, але директор коледжу затримав його.