Слава ЗСУ!

В кімнаті вже сутеніє, тому Нора не відразу бачить вираз обличчя Ранка. Але розмову той заводить сумну. Хвороба його прогресує, він знав це, але не очікував, що все скінчиться так скоро. Ранк каже, що не мине й місяця, як він буде «гнити на цвинтарі». У Хельмера дуже витончені почуття, каже доктор Ранк, йому нема чого робити поруч із вмираючим. Тому, як тільки Ранк пересвідчиться, що вмирає, він надішле Хельмеру візитну картку з чорним хрестом і зачинить для нього двері у свій дім. Нора збентежена, їй так хотілося, щоб Ранк був у гарному настрої саме сьогодні. Той відповідає, що важко почуватися гарно із смертю за плечима; це ж несправедливо, що він мусить розплачуватися за гріхи свого батька, втім, каже Ранк, у кожній родині є щось подібне. Нора затуляє вуха: вона не може чути про розплату дітей за гріхи батьків. Ранк погоджується, що краще сміятися над цим, якщо є сили. Нора кладе йому руки на плечі і просить не залишати їх. Ранк впевнений, що з цією втратою вони легко примиряться, фру Лінне замінить його у домі Хельмерів. Нора просить його говорити тихіше, бо фру Лінне у сусідній кімнаті допомагає приготувати маскарадний костюм. Потім Нора, пустуючи, показує Ранку деякі деталі маскарадного вбрання. Ранк каже, що можливість бувати у домі Хельмерів допомагає йому забути про свою хворобу. Нора запитує Ранка, чи міг би він викопати її прохання, як доказ дружнього ставлення. Ранк не може повірити, що вона «дасть йому таке щастя». Нора довго не наважується говорити відверто, якої саме послуги вона просить. Нарешті вона починає так: доктор Ранк може допомогти їй відвернути дещо, вона впевнена у коханні свого чоловіка, впевнена, що той не пошкодує життя заради неї. Ранк перериває Нору, каже, що не тільки Хельмер здатен віддати своє життя за неї. Він дав собі слово, що Нора довідається про його почуття і тепер радий і не тільки сказати про них, а й довести ділом. Ранк просить Нору довіритися йому і розказати, що її так бентежить. Настрій Нори різко змінюється, голос стає рівним, спокійним і холодним: йому не треба було говорити про ті почуття, вона здогадувалася про них, і цього було досить. Тепер вона не має права просити його про ту послугу. Нора сідає у крісло-качалку, посміхається доктору, говорить, що їй, напевно, вже й не потрібна допомога. Ранк запитує, чи має він право тепер бувати у їхньому домі. Нора відповідає, що все залишиться, як раніше: чоловік не може обійтися без Ранка, і їй теж весело, коли він приходить. Це і збило Ранка з пантелику. Нора пояснює: деяких людей любиш більше всього, а полюбляєш товариство інших. У дитинстві вона більш за всіх любила батька, але їй подобалося приходити у кімнату до служниць, де її ніхто не повчав, там було так весело. З Хельмером вона почувається, як з батьком. Нора не встигла закінчити: у кімнату прийшла служниця і подала їй візитну картку. Обличчя Нори змінилося. Ранк помітив це, запитав, можливо, у Нори якісь неприємності. Ні, відповіла Нора, то просто повідомили, зауважує, що Норі треба кінчати «цю історію з доктором Ранком». Нора дивується, бо ніякої «історії» немає. Фру Лінне запитує, хіба не Ранк позичив ті гроші. Нора запевняє, що таке їй навіть на думку не спадало, бо це було б дуже важко для всіх. Втім доктор і не міг зробити цього тоді, бо сам не мав коштів: спадок він отримав пізніше. Але Нора впевнена, що Ранк прийде їй на допомогу, якщо вона попросить. Фру Лінне помічає, що Нора змінилася відучора, запитує, що трапилося. Нора хоче щось сказати, але чує, що повернувся Хельмер, просить подругу піти у дитячу кімнату, бо Хельмер «не любить, коли пораються із шитвом у його присутності». Нора йде назустріч чоловіку, вдаючи, що їй весело готуватися до маскараду. Потім говорить, що «білочка хоче попросити про одну річ». Хельмер підтримує цю гру, поки не здогадується, що Нора повертається до вчорашньої розмови і просить не звільняти Крогстада. Тоді він стає невблаганним. Нора пояснює своє прохання страхом, що Крогстад може завдати шкоди Хельмеру, звернутися в газети. Хельмер пригадує історію батька Нори. Виявляється, що Хельмер познайомився з Норою, коли приїхав ревізією у справі її батька, якому загрожувала відставка, якби Хельмер не поставився до того з «такою доброзичливістю». Хельмер зауважує, що між ним і батьком Нора є суттєва різниця — Хельмер бездоганний чиновник. Тому він не боїться наклепів. Він розуміє почуття Нори, які навіть доводять її щире кохання до чоловіка, але змінити свого рішення він не може. По-перше, всі у банку вже знають, що він звільняє Крогстада. Якщо він не зробить цього, то всі вирішать, що «новий директор змінює свої рішення під впливом дружини». Та це не найгірше. Справа у тім, що в молоді роки Хельмер товаришував з Крогстадом. Тепер той і не думає, приховувати цього. Він говорить Хельмеру у присутності інших осіб «ти», а це ж нестерпно. Нора не хоче вірити, що її чоловік зважає на такі «дрібниці». Хельмер ображається. Аби покласти цьому край, він наказує служниці віднести за адресою листа, в якому сповіщається про відставку Крогстада. Нора благає повернути листа. Хельмер запевняє, що він має достатньо мужності й сил, аби протистояти Крогстаду. Вона ще побачить, що Хельмер така людина, яка «все може взяти на себе». Нора жахається: вона ніколи не дозволить цього чоловіку. Хельмер патетично говорить, що поділиться з нею турботами, «як належить чоловіку і жінці». Потім він заспокоює Нору: то ж тільки «її пусті фантазії». Хельмер пропонує дружині краще потренуватися танцювати тарантелу, він піде у свій кабінет і закриє двері, аби нічого не чути. Нора залишається сама у кімнаті. Вона налякана, їй здається, що Хельмер виконає свою обіцянку і візьме вину на себе, коли стане відомо про фальшивий підпис на борговій розписці. Вона вирішує зашкодити цьому. Чути, як у передпокої дзвенить дзвоник. Прийшов доктор Ранк. Нора докладає чимало зусиль, аби опанувати себе. Потім виходить назустріч другу.