Слава ЗСУ!

При дворі ще святкували народження сина принцеси, коли в її мачухи — королеви Алісенти — теж почалися перейми, і скоро вона народила королю Візерису його третього сина Даерона… чиї кольори волосся та очей, на відміну від Джакових, беззаперечно свідчили про драконову кров. За наказом короля немовлята Джакаерис Веларіон і Даерон Таргарієн годувалися від однієї мамки аж доти, доки їх не відняли від грудей. Кажуть, що в такий спосіб король сподівався запобігти ворожнечі між двома хлопчиками, які мали стати молочними братами.

Якщо так, то сподівання його милості, на превеликий жаль, виявилися марними.

Роком пізніше, у 115 по А.З., трапилася нещаслива подія з числа тих, які визначають наперед долю цілих королівств: «спижева сучка» Рунокаменю, пані Рея Ройс, упала з коня під час соколиних ловів і розколола череп об камінь. Дев’ять днів минуло, доки хвора не одужала настільки, що підвелася з ліжка… і впала мертвою за якусь годину по тому. Негайно вислали крука до Штормоламу, звідки князь Баратеон надіслав гінця кораблем до Кров-Каменя — там принц Даемон усе ще намагався захистити своє жалюгідне королівство від вояків Тріархії та їхніх дорнійських союзників. Даемон негайно вилетів у Долину. «Покласти дружиноньку спочивати останнім сном» — казав він, хоча, більш вірогідно, з надією накласти руки на її землі, замки та доходи. Надія виявилася марною — Рунокамінь перейшов до небожа пані Реї, а коли Даемон почав наполягати на своїх правах у Соколиному Гнізді, йому не тільки рішуче відмовили — панна Джейна застерегла принца, що його присутність у Долині небажана і не вітається.

Коли потім принц Даемон вирушив назад до Порогів, то приземлився на Плавні, щоб ушанувати відвідинами свого колишнього співтовариша у завоюванні, Морського Змія, та принцесу Раеніс. Замок Приплив був одним із небагатьох місць у Семицарстві, де брат короля міг бути певним у гостинності господарів. Саме там його око зупинилося на доньці князя Корліса, Лаені — дівчині двадцяти двох років, високій, стрункій та неймовірно чарівній (навіть Грибочка вразила її краса; він пише, що «вродою вона майже не поступалася своєму братові»), чия грива срібно-золотих кучерів спадала нижче крижів. З дванадцяти років Лаена була заручена з сином дожа Браавосу… але батько нареченого помер, не встигши побачити весілля, а син виявився гульвісою та йолопом, швидко процвиндрив родинні статки та вплив, а по тому припхався на Плавень до своєї нареченої. Не маючи чемного приводу здихатися ускладнення, але не бажаючи цього шлюбу, князь Корліс чимраз відстрочував весілля.

Принц Даемон закохався у Лаену — так переконують нас співці. Але люди більш тверезої думки вважають, що принц побачив у ній спосіб зупинити свій власний занепад. Колись у ньому самому бачили наступника його брата, але потім відсунули дуже далеко у ланцюжку спадкоємців. Ані «чорні», ані «зелені» не мали для принца місця у своїх лавах… але дім Веларіон мав досить власної могутності, щоб зухвало кинути виклик обом сторонам. Стомлений Порогами і нарешті вільний від своєї «спижевої сучки», Даемон Таргарієн попрохав у князя Корліса руку його доньки.

Перепоною до шлюбу лишався браавоський наречений-вигнанець — але недовго. Даемон висміяв його просто у обличчя так знущально, що парубок не мав іншого вибору, крім викликати принца захистити свої слова гострою сталлю. Озброєний Темною Сестрою, принц швидко дав ради супротивнику, а за два тижні одружився з панною Лаеною Веларіон, назавжди покинувши своє вбоге, нашкрябане на скелях королівство Порогів. (Ще п’ятеро людей успадкували титул Короля Вузького Моря, перш ніж коротка і кривава історія свавільного сердюцького володіння нарешті скінчилася.)

Принц Даемон знав, що брат не зрадіє почути звістку про його новий шлюб. Тому молодята завбачливо віддалилися від Вестеросу майже одразу після весілля, перетнувши вузьке море на своїх драконах. Дехто твердить, що вони полетіли до старої Валірії кинути виклик прокляттю, що висіло над тією димливою пусткою, і відкрити таємниці драконовладців старого Вільноземства. Але правда геть несхожа на цю мрійливу казочку. Насправді принц Даемон та пані Лаена полетіли спершу до Пентосу, де їх пишно та гостинно привітав князь міста. У Пентосі боялися дедалі більшої могутності Тріархії на півдні та бачили у Даемоні цінного союзника проти Трьох Доньок. Звідти принц із молодою перетнули небо до Старого Волантису, де зустріли таку саму гостинність. Далі вони рушили угору вздовж течії Ройни до Кохору та Норвосу. В тих місцях, віддалених від негараздів Вестеросу та зазіхань Тріархії, пишність вітань трохи згасла, хоча всюди, де вони з’являлися, неодмінно збиралися велетенські натовпи — подивитися хоч краєм ока на Вхагар та Караксеса.