Слава ЗСУ!

У Король-Березі королеву Алісенту охопила лють, коли вона дізналася, що дитину назвали Аегоном — такий вчинок здався їй навмисною образою, завданою її власному Аегонові… якою він, без сумніву, і був. (Надалі ми згадуватимемо сина королеви Алісенти як Аегона Старшого, а сина принцеси Раеніри — як Аегона Молодшого.)

Рік 122 по А.З. очікувався радісним для дому Таргарієн. Принцеса Раеніра знову злягла на породільське ложе і подарувала своєму дядьку Даемонові другого сина, котрого назвали Візерисом на честь його рідного діда. Дитина була менша і трохи кволіша за свого братика Аегона, а надто за зведених братів Веларіонів, але швидко пішла рости… хоча покладене їй до колиски яйце не вилупилося, і це всі вважали за недобре знамення — а надто «зелені», які не соромилися пускати двором найлихіші плітки.

Пізніше того ж року в Король-Березі святкували ще й весілля. Дотримуючись одвічного звичаю дому Таргарієн, король Візерис одружив свого сина Аегона Старшого зі своєю ж донькою Гелаеною. Наречений, п’ятнадцяти років од народження, був трохи лінькуватий та не надто меткий на розум — так нам каже септон Євстахій — зате мав добрячу хіть до всякого роду задоволень: щедро пригощався за столом, охоче цмулив пиво та міцні наливки, щипав та мацав кожну молоду служницю, якої сягали руки. Нареченій, його сестрі, було лише тринадцять. Пухкіша тілом і не така вишукано вродлива, як більшість Таргарієнів, Гелаена все ж була приязна, лагідна та весела дівчинка, і всі погоджувалися, що вона стане чудовою матір’ю.

Саме нею вона і стала вельми скоро — менше ніж за рік. Року 123 по А.З. чотирнадцятирічна принцеса народила близнюків: хлопчика, котрого назвала Джаяхаерисом, і дівчинку Джаяхаеру. Тепер принц Аегон мав собі власних спадкоємців — так заявляли при дворі задоволені «зелені». Кожній дитині до колиски поклали драконяче яйце, і скоро з яєць вилупилися дракончики. Але з близнюками не все повелося добре. Джаяхаера була крихітна, росла дуже поволі, не плакала, не посміхалася… не робила майже нічого, що роблять у її віці немовлята. Її братик, хоча більший та міцніший, теж народився не таким досконалим, як очікувалося від принца дому Таргарієн: він мав шість пальців на лівиці, а також на обох ніжках.

Наявність дружини та дітей не змогла вгамувати плотську жадобу принца Аегона Старшого, який того самого року, коли у шлюбі народилися його близнюки, став ще й батьком двох байстрюків: хлопчика від дівчини, чию цноту він купив на Шовковій вулиці, та дівчинки від покоївки власної матері. Року 127 по А.З. принцеса Гелаена дала життя його другому синові, котрому подарували драконяче яйце і нарекли Маелором.

Інші сини королеви Алісенти також підростали та дорослішали. Принц Аемонд, незважаючи на втрату ока, під наглядом пана Крістона Колія став майстерним та небезпечним мечником, але при тому лишився гарячою та нестримною дитиною, яка швидко спалахувала і нічого не пробачала. Його молодший брат Даерон найбільше з-поміж синів королеви подобався дворові та поспільству, мав швидкий розум, знав шляхетний звичай, ще й на вроду був гожий неабияк. Коли Даеронові року 126 по А.З. виповнилося дванадцять, його відіслали до Старограду служити зброєносцем та чашником при князі Вишестражі.

Того самого року на Морського Змія у його дідицтві на Чорноводій затоці зненацька напала пропасниця. Коли він зліг хворий, при його дворі почалися суперечки, хто має стати наступним Володарем Припливів і господарем на Плавні, якщо нинішнього забере хвороба. Законні діти князя були мертві, тому землі й титули мали перейти онукові Джакаерису… та оскільки Джакові належало посісти Залізний Престол після своєї матері, принцеса Раеніра умовила свекра назвати своїм спадкоємцем другого її сина Люцериса. Проте князь Корліс мав іще з півдесятка небожів, один із яких, і то найстарший — пан Ваемонд Веларіон — стверджував, що спадок має дістатися йому за всіма правами… бо, мовляв, сини Раеніри є байстрюками від Гарвіна Моца. Принцеса не забарилася відповісти на звинувачення: відправила принца Даемона схопити пана Ваемонда, відрубати йому голову, а тіло згодувати її драконові.

Але навіть це не скінчило справу. Молодший брат пана Ваемонда утік до Король-Берега з дружиною та синами, а там почав вимагати правого суду в короля і королеви. Король Візерис, до того часу вже надзвичайно опасистий та червоновидий, дуже рідко знаходив у собі сили видиратися сходами Залізного Престолу. Його милість вислухав прохачів у кам’яній тиші, а потім наказав вирізати усім язики.

— Вас попереджали, — оголосив він, поки засуджених витягали геть. — Я не потерплю більше цієї гидкої брехні.