Слава ЗСУ!

Але спускаючись сходами, його милість запнувся, простяг руку на щось спертися… і розпанахав долоню до кістки одним із зубчастих лез, які витикалися з престолу. Великий маестер Мелос промив розріз киплячим вином і перев’язав смужками льону, вмоченими у цілющі масті, але невдовзі однак почалося запалення, і багато хто при дворі вже думав, що король помре. Здоров’я короля звернуло на краще тільки тоді, коли з Дракон-Каменя прибула принцеса Раеніра, бо з нею приїхав її власний цілитель — маестер Герардіс, який швидко та рішуче відтяв два пальці з руки його милості, щоб урятувати йому життя.

Хоча і виснажений тяжким випробуванням, король Візерис скоро повернувся до правління королівством. Щоб відсвяткувати його одужання, першого дня року 127 по А.З. влаштували пишний бенкет. Принцесі й королеві наказали бути присутніми з усіма дітьми. Аби про людське око показати дружбу та приязнь, кожна з двох жінок мала на собі кольори іншої, кожна висловила безліч запевнень у любові та ніжній прихильності — на велику втіху короля. Принц Даемон підняв келиха за пана Отто Вишестража і подякував йому за вірну службу короні. Пан Отто у свою чергу проказав промову про принцову мужність та славетні звитяги. Діти Алісенти та Раеніри привітали одне одного поцілунками та разом зломили хліб за столом. Принаймні так нам оповідають двірські літописи.

Але Грибочок твердить, що пізно увечері, коли король Візерис відбув з бенкету (бо його милість швидко втомлювався), Аемонд Одноокий проказав здравицю за своїх братів у перших роду Веларіон, у якій підніс облудну та знущальну хвалу їхньому брунатному волоссю, карим очам… та тілесній моці.

— Ніколи я не стрічав і ніде не бачив таких моцних парубків, як мої милі братики, — скінчив він. — То перекиньмо ж повнії чари за трьох оцих моцаків, хай їм і далі здоровиться!

Далі блазень згадує, що Аегон Старший образився, коли Джакаерис запросив його дружину Гелаену на танок. Двоє принців кинули у бік один одного вельми образливі слова і були б побилися, якби не втручання Королегвардії. Ми не знаємо, чи повідомили про ці прикрі негаразди короля Візериса, але принцеса Раеніра повернулася з синами до свого стольця на Дракон-Камені наступного ж ранку.

Після втрати пальців Візерис I більше ніколи не сидів на Залізному Престолі, а згодом почав цуратися і престольної палати. Натомість король приймав двір у своїй світлиці, а пізніше — у опочивальні, оточений маестрами, септонами та вірним дурнем Грибочком, єдиною людиною, яка ще вміла його розсмішити (за словами самого Грибочка). Його милість навіть дещо відновив свою колишню бадьорість, коли великий маестер Мелос переставився в інший світ, і його замінив великий маестер Герардіс, чиї трунки та зілля виявилися дієвішими за п’явок, яким надавав перевагу Мелос. Але одужання виявилося тимчасовим: подагра, біль у грудях та ядуха продовжували мучити короля, здоров’я його згасало, і Візерис полишав дедалі більше справ управління державою на свого Правицю та малу раду.

Поки Семицарство вітало прихід року 129 по Аегоновому Завоюванні святковими вогнищами, бенкетами та велелюдними розвагами, король Візерис I Таргарієн дедалі слабшав. Біль у грудях став такий нестерпний, що він не міг уже й піднятися сходами, а тому мусив їздити Червоним Дитинцем у кріслі-ношах. До другого місяця року його милість втратив смак до їжі та правив державою з ліжка… коли відчував бодай якусь наснагу нею правити. А тим часом на Дракон-Камені принцеса Раеніра знову заважніла дитиною і також вклалася до ліжка; чоловік — лукавий принц — майже не полишав її.

На третій день третього місяця року 129 по А.З. принцеса Гелаена привела трьох своїх дітей відвідати короля у його покоях. Близнюкам Джаяхаерисові та Джаяхаері було по шість років, їхньому братикові Маелору — лише два. Його милість дав молодшому дитинчаті погратися перснем з перлиною з власного пальця, а близнюкам розповів про те, як їхній прапрадід і тезко Джаяхаерис Старий Король літав своїм драконом на північ до Стіни і там розбив величезне військо дичаків, велетнів та варгів. Діти слухали дуже уважно. Опісля король відіслав їх, поскаржившись на втому. Потім Візерис із дому Таргарієн, Перший тако наречений, король андалів, ройнарів та першолюдей, Семицарства повелитель і на Державі господар, заплющив очі та заснув.

Це був останній сон короля — більше він не прокинувся. Його милості виповнилося п’ятдесят два роки; двадцять шість із них він правив над більшою частиною Вестеросу.

Післямова

Хоробрі діяння, чорні злочини та відважна смерть принца Даемона Таргарієна у різанині, яка зчинилася по смерті короля, добре відомі шановному читачеві, а відтак на цьому ми закінчуємо нашу оповідь. На Вестеросі ж далі розпочиналася нечувана раніше буря, у вихорах якої танцювали і один за одним гинули дракони.