Слава ЗСУ!

«За жодну ціну не можна дозволити, щоб принц Даемон зійшов на Залізний Престол» — писав Правиця своєму братові, князеві Старограду. — «Бо то буде нам другий Маегор Лютий, коли не гірше.» За тих часів пан Отто ще бажав, щоб батьків престол успадкувала принцеса Раеніра. «Краще Втіха Королівств, ніж Князь Блошино-Подольський», — так він тоді писав, і у думці своїй не був самотній. Але його прихильники наштовхнулися на прикру і тяжку перешкоду. Якщо дотримуватися прикладу, започаткованого ухвалами Великої Ради року 101-го, права чоловіка на престол завжди стояли вище за права жінки. За відсутності законного сина брат короля мав перевагу над донькою короля, як Баелон мав перевагу над Раеніс року 92 по А.З.

Що ж до власних поглядів та переконань його милості, то всі літописи погоджуються: найбільше король Візерис не терпів незгоди та розбрату. Анітрохи не сліпий до вад свого брата, він усе ж наполегливо беріг та плекав давні спогади про того вільного, сильного духом, сміливого, вигадливого хлопчика, яким Даемон був здавна. Король полюбляв казати, що донька — то найбільша втіха та розрада його життя, але ж рідний брат є рідний брат. Знову і знову він намагався схилити принца Даемона та пана Отто до примирення, але глибока та люта ворожість продовжувала кипіти без упину під облудними посмішками, котрими ці двоє можновладців обмінювалися при дворі. Коли на короля Візериса починали тиснути особливо наполегливо, він відкидався запевненнями, що його королева скоро подарує йому сина. І ось року 105-го він оголосив двору та малій раді, що королева Аемма знову виношує дитину.

Того ж самого лихого року до Королегвардії було вписано пана Крістона Колія. Він посів місце, звільнене смертю овіяного піснями та переказами пана Риама Рожвина. Уроджений сином підкоморія у службі князя Дондаріона, господаря на Чорночалі, пан Крістон був гарний на вроду молодий лицар двадцяти і трьох років. Уперше він привернув до себе увагу двору, коли переміг у бугурті, влаштованому на честь сходження короля Візериса на престол. У останню мить того потішного бою пан Крістон телепнем вибив Темну Сестру з руки принца Даемона, викликавши захват його милості та оскаженіння принца. Опісля переможець віддав семирічній принцесі Раенірі свого вінка пошани і попрохав її про запоруку прихильності для кінних герців. Кінним боєм він знову-таки переміг принца Даемона, вибив з сідел обох уславлених близнюків Каргилів з Королегвардії — пана Арика та пана Ерика — і лише тоді впав від удару списа князя Лимонда Малістера.

Маючи світло-зелені очі, вугільно-чорне волосся і природну чарівність у звичаях, Колій легко і швидко припав до смаку трохи не усьому двірському жіноцтву… рахуючи не в останню чергу і саму Раеніру Таргарієн. Принцесу так підкорило поводження людини, яку вона сама кликала «мій білий лицар», що Раеніра навіть просила батька зробити пана Крістона її особистим захисником і охоронцем. Його милість задовольнив її примху, як задовольняв безліч інших. Відтоді пан Крістон завжди носив на герці запоруки прихильності від Раеніри, а на всіх бенкетах та інших двірських розвагах неодмінно знаходився поруч із нею.

Невдовзі після того, як пан Крістон вдягнув біле корзно, король Візерис запросив до малої ради на посаду коронного правника Лионеля Моца, князя гаренгольського. Князь Моц був чималий здоровань, дебелий і лисуватий, уславлений як грізний супротивник у двобоях та битвах. Ті, хто погано знав князя, помилково вважали його за тупуватого харцизяку, бо сприймали схильність до мовчання і неквапної, розважливої мови як ознаку недолугості розуму. Але ніщо не могло лежати далі від правди. Замолоду князь Моц навчався у Цитаделі й вислужив там аж шість ланок ланцюга, перш ніж вирішив, що життя маестра йому не пасує. Він був чудово освічений, читав багато книжок, а закони Семицарства знав чи не найдосконаліше за всіх. Тричі одружений і тричі овдовілий, князь на Гаренголі привіз із собою до двору двох юних доньок та двох синів. Дівчата приєдналися до почту принцеси Раеніри, а їхнього старшого брата, пана Гарвіна Моца на прізвисько Ламай-Кістки, зробили сотником у золотокирейній варті. Молодший брат, Ларис Кутельнога, вступив до лав королівських допитників.

Ось які чинилися справи у Король-Березі наприкінці року 105 по А.З., коли королева Аемма лягла на породільське ложе в Маегоровому Острозі й померла з пологів, народжуючи сина, якого так давно прагнув мати король Візерис Таргарієн. Хлопчик (наречений Баелоном на честь батька короля) пережив матір лише на один день. Король та двір занурилися у тяжкий смуток… за винятком хіба що принца Даемона, котрого бачили у будинку розпусти на Шовковій вулиці, де він разом зі своїми високородними посіпаками на п’яну голову глузував з «одноденного спадкоємця». Коли звістка про його поведінку дісталася короля (за переказами, завдяки шльондрі, що саме сиділа в Даемона на колінах; але певніші свідчення вказують на одного з пияків у товаристві принца — сотника золотих кирей, що прагнув просування по службі), Візериса охопив несамовитий гнів. Його милість досхочу наївся витівок та зазіхань свого невдячного брата.