Слава ЗСУ!
знайди книгу для душі...
З-за возу, повз який він проходив, раптом вигулькнула невеличка постать. Він вловив слабкий запах розмарину.
— Рікса?
Вона матеріалізувалася просто перед ним, загорнута в плащ, у щільно прилеглому до голови каптурі. Відразу перейшла до справи. Її голос був рішучий і неприємний.
— Де і коли Прокоп буде переправлятися через Мульду?
— Я теж радий тебе бачити.
— Де і коли буде переправа? Не змушуй мене повторювати.
- І все-таки повтори, будь ласка. Я хотів би нарешті переконатися, чиїй справі ти служиш. Хотів би нарешті бути впевненим.
— Я знаю, — Рікса його ніби й не чула, — що ти був при тому, як приймалося рішення про переправу. На Мульді є три броди. Один тут, під Гріммою. Другий — нижче, в Дорнау. Третій — вище, біля села Кессерна. Котрий вибрав Прокоп? Кажи, Рейневане, в мене нема часу.
— Це нічого не дасть.
— Послухай, — її котячі очі блиснули у світлі смолоскипів, загорілися, ніби у справжньої кішки. — Це важлива річ. Ти навіть не уявляєш, наскільки. Я мушу знати. Кажи, а то…
— А то що?
Рікса не встигнула відповісти, не встигнула відреагувати ні словом, ні жестом, ні дією. З-за возу раптом виринула швидка тінь. Рейневан почув тупий стук удару, глухий зойк Рікси і звук падаючого тіла. Він хотів відреагувати, але не встиг. Почув, як вимовляється заклинання, відчув, як у повітрі поширюється характерний для магії запах озону і як його охоплює миттєвий параліч.
— Мовчи, — просичав Лукаш Божичко. — І не роби нічого, про що ти міг би пошкодувати.
— Ти її вбив.
— Та де там, — диякон штурхнув Ріксу ногою, здійняв з пальців кастет. — Просто поквитався за Ратибор. Вона мені тоді два зуби роздробила. Я зглянувся на її стать, не хотів псувати красу навіть синяком. Присадив по потилиці. Але годі про дурниці, я тут у важливій справі. Де Прокоп буде переправлятися через Мульду?
— Не знаю.
— А ти знаєш, — запитав після недовгого мовчання Божичко, — що твоє незнання може мати дуже неприємні наслідки? Для Ютти де Апольда?
- Іди геть, — Реневан глибоко зітхнув. — Apage. Згинь, пропади. Я не дам себе більше залякувати і шантажувати. Є межа.
- Є. І ти якраз до неї дійшов. Я серйозно раджу тобі її не переходити.
— Я не вірю у твої погрози. Інквізиція не наважиться скривдити Ютту.
- Інквізиція — ні. Я — так. Годі, час підганяє. Рейневане, попереджаю, я говорю серйозно, не дубітуй[124], що я зроблю те, що обіцяю, і не завагаюся. Мусиш ресольвувати[125]. Викажеш мені місце переправи — дістанеш свою Ютту назад, я тобі її поверну. В іншому випадку ти вже ніколи не побачиш дівчину живою. Стій спокійно, збережи пацієнцію, не змушуй мене завдати шкоди тобі чи жидівці. Я тримаю каблук на її шиї, будь-якої миті можу розчавити їй трахею. Тебе, якщо поведешся по-дурному, теж уб'ю. А потім накажу вбити Апольдівну. Ресольвуй, але швидко. Час підганяє.
Поруч пройшли кілька таборитів, ледве звернувши увагу. Бійки, сутички і зведення порахунків на периферії належали до звичайних речей, до табірної буденності. Рейневан міг, ясна річ, крикнути, покликати на допомогу. Не покликав.
— Ти звільниш… — він кашлянув. — Звільниш Ютту? Віддаси мені її? Поклянися.
— Клянуся спасінням душі. Де переправа?
— Вище Грімма. У Коссерні. Післязавтра на світанку.
— Якщо ти мене обманюєш, твоя Ютта помре.
— Я говорю правду. Я прийняв рішення.
— Розумне рішення, — сказав Лукаш Божичко. І зник у пітьмі.
* * *
Через кілька хвилин Рікса застогнала, заворушилася. Встала на коліна. Знову застогнала, різким рухом схопившись за голову. Помітила Рейневана.
— Ти сказав… — вона захлинулася. — Ти сказав йому, де?
— Я мусив. Ютта…
— Уб'ю… — вона зірвалася на ноги, похитнулася. — Уб'ю сучого сина!
— Ні! В нього Ютта! Ти не можеш!
Він хотів схопити її за лікоть. Рікса викрутила руку, хапнула його за зап'ясток, перегнула. Він крикнув від болю. Вона підставила йому підніжку і кидком через стегно повалила на землю.
Перш ніж він устиг піднятися, Рікса зникла в темряві.
* * *
У бік центру табору він ішов, як сліпий, заточуючись і спотикаючись. Кілька разів він наткнувся на когось із таборитів, кілька разів його назвали п'яним бевзем і дурилом, кілька разів добряче штурхнули. Він не звертав уваги.
— Рейневан! — наступний таборит, на якого він налетів, схопив його за плечі і потрусив. — Агов! Я ж якраз тебе шукаю!
— Шарлей? Це ти?
— Ні. Свята Перпетуя. Що з тобою, до дідька? Отямся!
