Слава ЗСУ!

— Пардон! — один за другим кидали зброю лужичани. — Пардон! Здаємося!

— Важних не бити! — крикнув поранений Пршедбор з Погоржілок, хитаючись у сідлі. — В'язати їх! Викуп…

Він захлинувся, більше нічого не міг із себе видушити.

Ян Змрзлік виїхав клусом на горбок, зіскочив із заляпаного кров'ю коня. Витер кров з обличчя. Подивився на поле, на якому його триста кінних розгромили і змусили тікати чотири сотні відбірної лужицької кінноти. Став навколішки.

— Non nobis, — він склав руки, здійняв очі до неба. — Non nobis, sed nomini Tuo, Domine, da gloriam… ^{43}

Інші, побачивши це, теж почали опускатися на коліна. Рейневан спішився, похитнувся, схопився за стремено. Тоді нагнувся і виблював.

— Героєм бути непогано, — зауважив Самсон, важко дихаючи. — Якби ж то тільки не той страх. Як ти себе почуваєш, Рейнмаре?

Рейневан ригнув. Самсон не став перепитувати. Під'їхав Шарлей, теж спішився. Почекав, поки Рейневанові попустить.

— Veritas Dei vincit, — сказав він. — Сам не знаю як, але vincit. Сам не знаю, як так сталося, що на нас тут не чекало десять саксонських хоругв. Певно, таки й справді Боже втручання. Або хтось переплутав броди.

— Ні перше, ні друге, — відповів з похмурою міною Рейневан. — Рікса наздогнала і прикінчила Божичка. Погубивши цим самим Ютту, прирікши її на смерть…

Поруч Самсон крутив головою. Врешті-решт показав на переправу. На свиту, що наближалася.

У супроводі Кромешина, Кержського та інших гейтманів під'їжджав Прокоп Голий, одягнений у соболиний ковпак і плащ з вовчим коміром, накинутий на «тлустий кабат», як називали у Чехії стьобану і всіяну заклепками бригантину. Він усміхався і сяяв, оглядаючи побоїще. Зіскочив з коня, міцно обняв Яна Змрзліка.

— Non nobis, — скромно схилив голову пан на Орліку. — Не нам, а імені Божому ця слава… Люди мужньо билися… Жертовно… Та от хоч би й ці троє. Чимало полягло…

— Жертва не буде забута, — пообіцяв Прокоп. Він схвально усміхнувся, побачивши забризканого кров'ю Шарлея і все ще захеканого Самсона. Помітив Рейневана. Посерйознішав. Підійшов.

— Вибач, — сказав сухо. — Я мусив. Я не вірив у твою зраду, але на мене тиснули. Підозри треба було розвіяти. І ось вони розвіяні. Тут, під Кессерном, ми переправимося без втрат. А курфюрст Саксонії, ландграф Тюрінгії і бранденбуржці всією своєю потенцією стоять біля броду під Дорнау, за десять миль звідси, чекають на нас. А про переправу під Дорнау я сказав тільки йому.

Він показав. Рейневан побачив чоловіка, якого вели на поворозах між двома кіньми. Він його впізнав, хоча впізнати було важко. Той уже не мав обличчя, а тільки маску із запеченої крові. Це був особистий цирульник Прокопа. Знавець італійського мила.

— Голяр, — Прокоп глянув зі зневагою, — з нього теж не був найкращий. Зроби так, брате Кромешин, щоби він усе виказав. Про спільників, про контакти і так далі.

— Він уже все виказав.

— Не думаю. У нього ще й досі є, як я оце бачу, ноги. І він іще може на них стояти. Докладіть більше старання.

— Слухаюсь.

Прокоп скочив у сідло, розвернув коня, подивився в бік ріки, де тривала переправа Табора. П'ятсот кінних під командуван ням Мікулаша Сокола з Ламберка вже переправилися і вирушили забезпечувати оборону плацдарму. Тепер переправлялася артилерія. З вод Мульди один по одному виринали вози, котрі везли розібрані пращі, тобто требуше і бліди[127], а також гармати різноманітних форм та калібрів. Новочасні фоглери з казенним заряджанням на дерев'яних домкратах. Легкі шестифунтові бомбардели, витончені кулеврини і шланги. Середні бомбарди, що стріляли ядрами завбільшки з людську голову Насамкінець з води витягли три важкі гармати калібром п'ятдесят фунтів. Ці гармати проповідники охрестили назвами «Свобода», «Рівність», «Братерство», але артилеристи поміж собою називали їх «Каспер», «Мельхіор» і «Балтазар».

— Я бачу, кредитом від Фуггерів добре розпорядилися, — пробурмотів Шарлей, поглядом фахівця розглядаючи гармати. — Тепер я знаю, навіщо я руйнував ті копальні під Марієнбергом і Фрейталем…

— Тихіше про це. Прокоп дивиться.

— Рейневане, — director operationum Thaboritarum зацікавився ними знову. — Ти, я бачу, не тільки успішно лікуєш, б'єшся теж мужньо. Ти заслужив на відзнаку. Кажи, чим я можу тебе нагородити. Або принаймні вдовольнити.

— Як завжди, — безцеремонно втрутився Шарлей. — Як під Коліном два роки тому. Відпусти нас із армії, гейтмане. У приватних інтересах, природно. Ми маємо залагодити одну приватну справу, життєво важливу. Залагодимо її — і повернемося, щоб виконувати обов'язки перед Богом і вітчизною.

---

 

  127 Требуше (фр. trebuchet) і бліда (нім. Blidę) — різні назви загалом однотипних метальних машин типу баробалісти, що метали каміння та інші снаряди, використовуючи принцип важеля та потенційну енергію важкої противаги.