Слава ЗСУ!

— Для мене важливий не доказ, а правда.

— Правда, — Шарлей схопив за плече Рейневана, який уже готувався відповісти, — буває, має різні обличчя. Яке обличчя у твоєї, Ріксо Картафіло? Перш ніж Божичко зацідив тобі кастетом, ти різко і настирливо вимагала від Рейнмара інформації про місце переправи. Якої інформації ти чекала, правдивої чи ні? Як ти збиралася використати отримані відомості, кому їх передати? І в якій формі — інформації чи дезінформації? Чи варто доколупуватися?

— Я хочу знати правду.

— Ти вперта.

— У мене це від предків. Доколупуюся далі: ми їдемо до Кроншвіца, до монастиря домініканок, бо саме там Божичко сховав Ютту де Апольда. Ми про це знаємо, тому що я перехопила його повідомлення для Рейневана. Коли Божичко висилав це повідомлення, фактичне місце переправи вже було відоме. тоді оуло відомо, що фрідріха оовели навколо пальця, що в результаті дезінформації він допустився фатальної воєнної помилки. Попри це, Божичко віддав Рейневанові Ютту. Він повівся як порядний шантажист. Виконав свою частину договору: віддав те, чим шантажував, коли отримав те, що хотів цим шантажем здобути. То що ж, укотре запитую, дістав Божичко? Інформацію чи дезінформацію?

— Вкотре відповідаю: в чому різниця? Важливий результат.

— Не тільки. Важлива також вірність принципам.

— Дорога Ріксо, — це знову після тривалої мовчанки озвався не хто інший, а Шарлей. — У мене теж були предки. І в мене теж спадковість. З покоління в покоління в моєму роді передавалися різноманітні житейські мудрості та сентенції, одні коротші, інші довші, навіть римовані. З порожнього і Соломон не наллє. Багатому і віл отелиться. Не підмажеш — не поїдеш. Було тих мудростей без ліку, але особливо я запам'ятав одну. Звучала вона так: вірність принципам — це не що інше, як вигідна відмовка для безвольних недотеп, які перебувають у бездіяльності та змаразматілості, нічого не роблячи, тому що будь-яка діяльність перевищує їхні сили та уяву. Щоби могти з цим жити, недолугі перетворили свою недолугість на чесноту. І пишаються нею.

— Гарно. А правда?

— Що правда?

— Що є правдою?

— Правда, — спокійним голосом промовив Самсон Медок, — є донькою часу.

— Зачатою, — закінчив Шарлей, — у випадковому та нетривалому романі зі збігом обставин.

* * *

Було вже близько полудня, коли вони добралися до Кроншвіца. Був полудень, коли вони стомилися і знудилися стукати у хвір тку, а потім гримати в неї. Коли вони майже захрипли від крику. Надійна монастирська хвіртка залишалася замкненою наглухо. А кам'яна брила домініканської обителі залишалася такою, як була: холодною, мертвою та мовчазною.

— Ми приїхали по панну де Апольда! Уповноважені її батьками!

— Рах vobiscum, sorores[150]! Нас прислав архієпископ магдебурзький! Відчиніть!

— Я духовна особа! In nomine Patris et Filii et Spiritus Sancti! Credo in Deum Patrem omnipotentem, Creatorem caeli et terrae[151]! — Ми добрі католики! Присягаємо на Святий Хрест!

— Жертвуємо на монастир п'ятде… Сто гульденів!

— Ютто! Озовися! Ти там! Ю-у-утто-о-о-о-о!

Від оббитою залізом хвіртки відгонило крижаним холодом і ворожим запахом іржі. Монастир мовчав. Як могила. Як каміння стін, якими він був оточений.

— Черниці всередині, - зробив висновок Шарлей, коли вони, втративши надію, відійшли у лісок неподалік. — Вихід один. Табор оперує близько, оті дими — це десь під Герою, здається, горить і Альтенбукрг, який ми проїхали вчора. Я скочу туди, приведу сотню хлопців, і ми візьмемо кляштор штурмом.

— Вони пограбують монастир. І домініканкам теж перепаде.

— У них був шанс.

— Я піду ще раз під монастир, — стиснув губи Рейневан. — Цього разу сам. Впаду на коліна перед хвірткою. Благатиму…

Самсон, мов тигр, раптом скочив у суху гущавину і витягнув з неї за комір невисокого і сильно зарослого типа.

— Пустіть… — заойкав тип. — Пустіть мене… Усе скажу…

— Ти хто такий?

— Брюнварт, пане. Слуга з монастиря… Чув-єм, що ви під хвірткою волали… На пусто, бо тамтої панни в монастирю вже нема…

— Говори! Говори, що з нею!

— А ви шось там казали за гроші…

* * *

Вони їхали на схід, гостинцем на Хемніц. Рейневан, збуджений від отриманої інформації, знову був на чолі і знову нав'язував темп.

— Вони втекли з монастиря, — бозна-котрий раз повторив він, коли вони поїхали трохи повільніше. — Ютта з якоюсь другою панною. Втекти їм допоміг духовний, полюбовник тої другої…

— Припустімо, що другої, - скорчила лукаву гримасу Рікса, але притихла під його злим поглядом.

---

  150 Мир вам, сестри (лат.).

  151 В ім я Отця, і Сина, і Святого Духа! Вірую у всемогутнього Бога-Отця, Творця неба і землі (лат.).