Слава ЗСУ!
знайди книгу для душі...
— Це Плауен, — показав він на місто, що диміло після обстрілу. — Резиденція Генріха фон Плауена, начальника пльзенського ландфриду. Небагато знайдеться настільки ж ненависних серед чехів прізвищ. Саме звідси споряджалися на наше пограниччя вилазки, під час яких солдати фон Плауена чинили невимовні звірства. Саме Генріх фон Плауен вигадав поняття bellům cottidianum, буденна війна. І саме він втілював це поняття в життя — майже щодня вчиняв напади, палив, грабував і вішав. Він не сподівався, що ми підійдемо під ці мури. І не сподівався, що ці мури зваляться.
Немовби підкреслюючи вагу його слів, з окопів з оглушливим гуком випалила важка гармата, ядро бахнуло в мур, здійнявши куряву. Тієї ж миті праща, тобто требуше, махнула баробалістичним важелем і послала в центр міста каменюку вагою у півцентнера. Катапульта, що стояла на позиції, метнула на місто запалену бочку смоли — влучно, бо з дахів моментально шугнув дим.
— Бо ось прийде Господь ув огні, - сказав сповненим пафосу голосом проповідник Маркольт. — Бо огнем та мечем Своїм буде судитись Господь з кожним тілом, і буде багато побитих від Господа[158].
— Амінь, — докінчив Прокоп. — Надто дорого обходяться Чехії ці напади, ці вилазки, ця bellům cottidianum. Фон Плауен та іже з ним палять поля і грабують урожай, а Прага голодує. Це повинно припинитися. Я подам приклад страху.
— Після штурму — завершив він, покусуючи вус, — я віддам місто на пограбування, а населення — на різню. Воїни точать ножі
— Навіть, — з усмішкою запитав Шарлей, — якби заплатили викуп?
— Навіть.
— Тим більше, — знову втрутився Маркольт, — що не заплатили…
— Я не зможу стримати вояків, — обірвав Прокоп. — Мене би, певно, вбили, якби я спробував. Я знаю, з чим ти прийшов, медику. У Плауені знайшли притулок багато біженців, ти підозрюєш, що серед них є і та твоя панна. Але я нічого не вдію. Це війна.
— Гейтмане…
— Ні слова більше.
Шарлей і Самсон відтягли Рейневана. Стримали його, коли він рвався прокрадатися до Плауена, за мури. Вони на превелику силу переконали його, що це було б самогубством.
Майже зразу після полудня бомбарди замовкли. Більди та требуше перестали метати каміння. Пролунав гучний сигнал сурем. Затріпотіли розгорнуті штандарти і прапори. Залунали бойові кличі. П'ять тисяч таборитів пішли на штурм Плауена.
Через дві години все було закінчено. По драбинах попіднімалися на стіни, таранами порозбивали брами. Зім'яли опір, захисників витяли до ноги. Пардону не давали.
О третій годині було здобуто замок, усіх захисників вирізали. Невдовзі після цього упав монастир домініканців, остання точка опору.
І тоді почалася різня.
Поки стемніло, місто Плауен було охоплене полум'ям, у вогні шипіли ріки крові, яка текла вулицями. Пожежі перетворили ніч на день, убивча робота не припинялася, передсмертні зойки не стихали до світання.
Рейневан, Шарлей, Самсон і Рікса чекали за рікою, біля греблі, біля дороги, що вела на південь, у напрямку Ельсніца і Хеба, підозрюючи, що втікачі виберуть цю дорогу. Підозрювали вони правильно, невдовзі появилися і біженці, закіптюжені. поранені, охоплені панікою та одурілі від страху. Рікса і Шарлей роззиралися, Рейневан і Самсон кликали. Марно. Ютти не було серед тих, кому вдалося вийти з Плауена.
Рейневан залишився глухим до аргументів. Він вирвався від товаришів і пішов до міста. З рішучим наміром. Увійшов поміж будинки, які все ще горіли, спробував увійти в перегороджені вулички. Те, що він побачив, змусило його повернутися. Відмовитися від наміру. Розкиданих у місті трупів було надто багато. {49} А більшість із них уже встигли обвуглитися, разом з усім містом перетворитися на попіл.
«Ютта, — з жахом подумав він, — могла бути в цьому попелищі».
Але залишалася надія, що її там не було.
* * *
Наступного дня знялася хурделиця, така сильна, що зробила практично неможливим дальше пересування. Дівчатам довелося шукати притулку. Те, що вони натрапили на пастуший курінь, було майже чудом.
Уранці випогодилося. Небо прояснилося. Для того, щоби вони могли побачити на ньому стовпи диму. Майже все небо на півночі та на заході було затягнуте димом, таким густим, що невдовзі землю покрила темрява. Здавалося, що збувається пророцтво Апокаліпсису.
- І засурмив п'ятий Янгол, — прошепотіла Ютта, — і я бачив зорю, котра спала з неба додолу. І їй даний був ключ від криниці безодньої. І вона відімкнула криницю безодню, і дим повалив із криниці, мов дим із великої печі. І затьмилося сонце й повітря від криничного диму[159]…
