Слава ЗСУ!

— Бог чув, — додав він голосніше, щоб усі почули. — Бог чув, як ти поклявся.

— Рейневане, — нетерпляче покликав Урбан Горн. — Поїхали. Не затягуй цю жалісливу сцену.

Розділ четвертий

у якому Рейневан втрачає частину вуха та більшість ілюзій

— Дякую тобі за порятунок, — повторив Рейневан. — Але я з тобою не їду. Повертаюся на Шльонськ.

Урбан Горн довго мовчав, дивлячись услід почту Яна з Краваржа, який віддалявся. Потім обернувся в сідлі. Він уже позбувся личини чеського шляхтича-сіроми і був знову давнім Горном: Горном в елегантному плащі з тонкої вовни, Горном у рисячому ковпаку з пучком чаплиного пір'я. Горном з пронизливими очима, що так і свердлили поглядом.

— Ти не повертаєшся на Шльонськ, — холодно сказав він. — Ти їдеш зі мною.

— Ти не слухав? — підвищив голос Рейневан. — До тебе не дійшло? Я мушу повернутися! Від цього залежить доля близької мені особи!

— Панни Ютти де Апольда, — безпристрасно підтвердив Горн. — Я знаю.

— А, то ти знаєш? Тоді ти знаєш і те, що я зроблю все, щоби…

— Я знаю, — різко перебив Горн. — що ти зробиш все. Питання в тому, скільки ти вже зробив.

— Про що ти… — Рейневан відчув, що блідне. А потім — що червоніє. — До чого ти хилиш?

— Тихіше, якщо ласка. — Горн подивився на поляків, які за ними спостерігали, рушив, під'їхавши конем так близько, що вони торкнулися стременами. — Розголос справі не допоможе. А до чого я хилю, ти й сам добре знаєш. Вісті розходяться швидко, а плітки — ще швидше. Дійшла звістка, що тебе недавно приму сили зрадити. А чутки стверджують, що ти був зрадником віддавна. Від початку.

— Чорт забирай! Та ти ж мене знаєш. Таж…

— Я тебе знаю, — знову перебив Горн. — Тому пліткам не вірю. Що ж до звісток… їх треба перевірити. Нема, як-то кажуть, диму без вогню. Тому, повторюю, ти не повертаєшся на Шльонськ. Ти їдеш зі мною на Совинець, а звідти під ескортом я негайно відішлю тебе до Праги. За наказом Неплаха. І я мушу його виконати, ти це, либонь, розумієш.

— Послухай-но…

— Дискусію закінчено. В дорогу.

* * *

Під вечір вони попрощалися з поляками та Гласом з Лібочан. Кохловський, Надобний, Куропатва з Ланьцухова і таборитський сотник повернули на оломоуцький тракт, яким збиралися добратися до Одр. В Одрах, як випливало з попередніх розмов, стояв тепер старий знайомий, Добеслав Пухала, з усім своїм польським загоном. Уже протягом якогось часу Одри стали центром рекрутування добровольців з Польщі та основним центром торгівлі зброєю, яку з Польщі провозили контрабандою.

Прощання було теплим. Поляки пообнімали та пообціловували Рейневана, а Куропатва сердечно запросив його до Одр, щоб, як він висловився, «воювати пліч-о-пліч та спільні вчиняти імпрези». Рейневан тоді не міг передбачити, наскільки швидко дійде до цього вчиняння. І якими фатальними будуть його наслідки.

Загін Горна вирушив на захід, кам'янистою долиною ріки Моравиці. Разом з поляками поїхало восьмеро таборитів, у загоні залишилося семеро озброєних моравців, як з'ясувалося, бургманів у Совинці — замку, що був метою подорожі. З ними їхав і звільнений хворий. Ким був цей чоловік і чому Горн узяв його із собою, залишалося загадкою. Він усе ще був помітно нездоро вий. потів, кашляві чхав. У сідлі він хитався і засинав, тому двоє призначених Горном моравців стежили, щоб він не впав.

— Горне?

— Я тебе слухаю.

— Я не зрадник. Ти ж не віриш, що я міг би ним бути. А може, віриш?

Горн притримав коня, зачекав, поки збройні проїдуть повз них.

— Вісті, які гуляють, — сказав він, свердлячи Рейневана поглядом, — послаблюють мою віру. Тож зміцни мене в ній. І утвердь.

— Я здогадуюся, — вибухнув Рейневан, — звідки це все, звідки ці облудні плітки та наклепи. Рознеслося, що Ян Зембицький схопив мене в Білому Костелі, ув'язнив і намагався змусити до зради, до того, щоб я обманув Краловця, затягнув його в засідку і послав Сиріток на погибель…

— Правильно здогадуєшся. І справді рознеслося.

- І що? Я зрадив? Потрапив Краловець у засідку під Велиславом? Що там було: поразка чи перемога? Хто був наголову розбитий? Ми чи вони?

— Очко на твою користь. Давай далі.

— Я завжди був вірний справі Чаші. Я співпрацював з Неплахом, у 1427 році навів його на слід заколоту Гинека з Кольштейна і Сміржицького. Потім мені сотні разів траплялася нагода зрадити. Я знав багато, мав доступ до секретів, знав таємні плани та стратегії. Я міг провалити Тибальда Раабе. Міг продати Фогельзанг. Міг зрадити у двадцять восьмому, перед рейдом і під час рейду, у Клодзьку, у Кам'янці, у Франкенштейні. Я міг видати тебе. Горне, для цього випадала не одна сприятлива нагода. Вроцлавський єпископ обсипав би мене золотом. Так що не кажи мені утверджувати тебе у вірі, бо це мене принижує. Бо тут нема проміжних ступенів, кольорів і відтінків. Так чи сяк. Віриш — або не віриш. Довіряєш — або ні.