Слава ЗСУ!

У випадку, якщо етнографiчна межа змiнювалася внаслiдок масової експропрiацiї, як це мало мiсце в Криму, на Кавказi, в українському Закерзоннi тощо, етнiчний кордон, а в подальшiй перспективi i державний, має повернутися до свого первiсного стану. Розумiється, що тут не може бути й мови про денацiоналiзованих виселенцiв кiлькасотлiтньої давностi.

В останньому роздiлi своєї працi, який має назву „Україна“, П. Штепа подав стислий нарис розвитку України за всi сiм тисяч рокiв її фiксованої iсторiї. Вiн знаходить у духовних надрах української нацiї такi неоцiненнi резерви, якi здатнi вiдкрити свiт i вивести його духовний розвиток на новi обшири шляхетних мiжлюдських та мiжнацiональних взаємин. Українськi селяни — це аристократи духу, рiвних яким нема серед простолюдинiв iнших країн. Обряди, пiснi, шляхетну культуру взаємин, якi вони створили, важко знайти в iнших країнах свiту. Здатнiсть на самопожертву, яку в iм'я майбутнього виявили десятки тисяч героїв УПА, або п'ятсот українських жiнок у Кiнґiрi, якi голiруч кидалися пiд червонозорянi танки в 1954 роцi, не має аналогiв у свiтовiй iсторiї середини XX ст., а русла глибинної народної естетики, якi виявляються в усьому укладi нацiонального життя українцiв (архiтектурi, ношi, стравах, звичаях, способi господарювання, поетичних повiр'ях тощо), теж випливають тiльки з власних, українських нацiональних джерел.

Вiд себе висловлюю скромнi сподiвання, що i в Росiї можуть пробудитися нацiональнi сили гуманiстичного спрямування, але поки що там панує державницький духовно-моральний розбiй i хаос. Глибоко ним уражене i новочасне українське суспiльство. Це стосується зокрема Пiвдня i Сходу України i в бiльшiй мiрi мiст, нiж сiл. Моральне звироднiння, зокрема певної частини молодi, йде в парi з русифiкацiєю. Це по сутi одне i те ж. Тому першочерговим завданням сучасного українства є повна реституцiя української мови на територiї всiєї української держави та в тих державах, де українцi проживають компактно на власних етнiчних територiях чи становлять значну нацiональну меншiсть в iншомовних та iншонацiональних мiстах (Москва, Санкт-Петербург, Новосибiрськ, Тюмень, Мiнськ тощо). Коли йдеться про цi мiсця, то українцi, якi там проживають, мають вiдновити свою мову як дисперсна нацiональна меншiсть, що може здiйснитися тiльки засобами створення українських нацiонально-культурних товариств.

На такi пiдсумки наштовхує унiкальна праця П. Штепи „Мафiя“. Вiд самого початку вона читається з неослабним iнтересом. Книга П. Штепи широко документована. Вiн посилається на сотнi, якщо не бiльше автентичних джерел. Чи не до кожної сторiнки вiн подає по п'ять i бiльше вiдкличникiв. Ми пропускаємо їх у нашому виданнi, тому що вони в своїй основнiй масi є посиланнями на англiйськомовнi видання, нашому читачевi недоступнi. Але певна частина зносок україномовна. Ми зберiгаємо їх повнiстю.

Омелян НИКОНЕНКО

^{1. Павло Штепа. Московство. Його походження, зміст, форми й історична тяглість. — Дрогобич: ВФ „Відродження“, 1996 (1-е вид.); 1997 (2-е вид.); 2000 (3-є вид.)}