Слава ЗСУ!

Мафiознi шестиколонники були в США ще перед вiйною 1914–20 рокiв, але їх не було тодi в урядi. По тiй же вiйнi вони почали помалу пролазити i до уряду. А вже президент Ф. Рузвельт вiдкрив мафiї широко дверi до уряду США. Тож варто познайомитися бодай побiжно з Ф. Рузвельтом.

Написано вже сотнi поважних праць про президента Ф. Рузвельта і його полiтику. Противники шукають причин та спонук його полiтики, розумiючи, що власне вона призвела до теперiшнього катастрофiчного для свiту полiтичного стану. Його звеличники намагаються виправдати, вибiлити, ганебну на його iменi пляму зрадника США, перекладаючи провину на iнших людей, на обставини, ховаючи джерельнi документи, викривлюючи минулу дiйснiсть. Та нiхто не може знищити всiм вiдомих iсторичних фактiв, доконаних Ф. Рузвельтом. Їхнi наслiдки бачить тепер i школяр. Але багато українцiв разом з деякими полiтиками не знають багатьох фактiв з полiтичного життя 1933–45 рокiв. А знати мусимо, бо нашi омани — як полуда на очах — закриють вiд нашого полiтичного зору тi сили, якi власне творять iсторiю. Президент США — велика сила, отже, мусимо подивитися на Франклiна Рузвельта ще й тому, що його полiтика коштувала i ще коштує Українi гори українських трупiв молодих, старих, дiтей, жiнок, море українських мук, трагедiй, рiчки сирiтських слiз, коротко — пекла, що називається СРСР.

Ф. Рузвельт був розумною людиною. Обдурити його було не легко. Вiн мав вроджене честолюбство, жадобу влади; був невблаганно жорстоким, не зважав на моральнi засади. Був здiбним учнем Н. Макiавеллi. Знав таємницю як здобувати прихильнiсть людей i в цьому був дуже здiбним актором. Своїх американцiв — їхнi сильнi i слабкi боки — знав досконало, знав як їх використовувати у своїй домашнiй полiтицi. Не цурався жодних способiв, щоби перемогти у виборах, його тодiшнi полiтичнi крутiйства ставали цинiчним нахабством.

Чи Ф. Рузвельт був комунолюбом? Нi. Щоправда, вiн був радикалом, але водночас був американським патрiотом. Вся його особиста трагедiя, а з нею i трагедiя американського народу, була в тому, що вiн попав у повний полон мафiозних шестиколонникiв. Вони, знаючи його вдачу, дуже спритно керували ним i його руками здiйснювали свою мафiозну полiтику 1933–45 рокiв. До речi, впадає в очi той факт, що серед тих мафiозi є дуже багато людей, якi самi чи їхнi батьки народилися в Європi, а мiж ними непропорцiйно багато жидiв з України. Це кинулося в очi американцевi В. Кiплiнджеровi, що писав: "Пiдозрiло багато було 1942 року жидiв у тих вiддiлах уряду, якi керували грошима, судiвництвом, закордонною полiтикою, робiтничими справами. Причиною було те, що Ф. Рузвельт наказав приймати на урядовцiв бiльше жидiв". До цього треба ще додати — бiльшiсть з них змiнювали свої жидiвськi iмена i прiзвища на англiйськi.

Вiйна вимагає розв'язувати навiть i великi справи дуже швидко. Вiйськовi бої не чекають на парламентськi промови. Тим-то вiйна викликає потребу зосередити державну владу в руках якогось якомога меншого гурту вiдповiдальних людей. I найдемократичнiший парламент передає на час вiйни багато своєї влади урядовi та послаблює взагалi свiй нагляд над урядовою дiяльнiстю.

Ф. Рузвельт мав вроджену жадобу до влади, але її загнуздував демократичний лад та Конституцiя США. Обставини Другої свiтової вiйни висунули президента США на провiдника майже всього свiту. Цей факт ще бiльше ослабив парламентський нагляд, контроль над президентом Ф. Рузвельтом. "Влада псує людину; необмежна влада псує безмежно" — сказав давно вже лорд Актон. Це власне i сталося з Ф. Рузвельтом. Велич свiтової вiйни, що в нiй Ф. Рузвельт як президент США мусив бути провiдником свiтового розмiру, неминуче i поволi збiльшила Рузвельтову вроджену жадобу до влади i честолюбство на безмежну зарозумiлiсть (мегаломанiю). З розвоєм величезних свiтових подiй вiн ставав щораз бiльш шаленим манiяком, марив про свою мiсiю повести людство до "царства Божого на землi". А маючи невблаганну вдачу, не хотiв i не мiг чути критичних голосiв чи порад, якi не збiгалися з його поглядами. Вiн почав уявляти себе за великого архiтектора нового, прекрасного свiту. Вiн, як i кожний шаленець, вiрив у непомильнiсть своєї iнтуїцiї цiлковито так, як i другий шаленець — А. Гiтлер.