Слава ЗСУ!

Людей у такому психiчному станi можна легко полонити майстерно вдаваним захопленням їхньою "генiальнiстю", добре вирахованим славослiв'ям, непомiтним пiдлабузництвом. I справдi, в найближчому оточеннi кожного диктатора ми бачимо саме таких людей. Г. Гопкiнс був неперевершеним майстром для такої ролi, тим-то мафiя пiдсунула Ф. Рузвельту власне Г. Гопкiнса. А вiн мав таку саму вдачу що й Ф. Рузвельт. Цi двi людини були духовнi близнюки i тому розумiли один одного без слiв. Вони стали нерозлучними. А мафiя знала як i чим на них двох впливати, керувати їхньою дiяльнiстю. Задля певностi мафiя додала до найближчого оточення Ф. Рузвельта ще своїх мафiозi: Алджера Гiса, Гаррi Декстер Уайта, Фелiкса Франкфуртера, Самуїла Розенмана, Луї Брандеза, Овна Латiмора⁵³ та iнших згаданих у попереднiх роздiлах фактичних керiвникiв полiтики США. Само собою зрозумiло, тi мафiозi не допускали i на кiлометр до Ф. Рузвельта мафiозних ворогiв чи противникiв. Так президент наймогутнiшої держави у свiтi опинився у повному полонi мафiї. I найтрагiчнiше в цьому було те, що сам Ф. Рузвельт знав це. Вiн казав своєму синовi Елiотовi: "Багато разiв високi урядовцi ховали вiд мене важливi державнi документи, хоч вони були адресованi менi". Навiть шестиколонник Уолтер Лiпман писав: "Президент Ф. Рузвельт не є провiдником тих сил, що стоять за ним. Навпаки, тi сили керують ним".

Американський iсторик пише: "Щодо Московщини Ф. Рузвельт був у станi запамороченої омани, галюцинацiї. Всi спонуки Сталiнових планiв Ф. Рузвельт мав за чистi, як дiвоча незайманiсть, шляхетнi i чеснi". Переконливим прикладом цього є його ставлення до Катинської трагедiї.

У квiтнi 1943 року нiмецьке вiйсько знайшло в Бiлорусi пiд мiстечком Катинь гуртовi могили 15.000 польських офiцерiв. Комiсiя лiкарiв з нейтральних держав, дослiдивши тi могили, ствердила, що офiцерiв було забито два роки тому, тобто коли нiмецьке вiйсько було ще за кiлькасот кiлометрiв на захiд вiд Катинi. Польський уряд, що втiк до Лондона, звернувся до Мiжнародного Червоного Хреста з просьбою також дослiдити тi могили, а звiт комiсiї нейтральних лiкарiв розiслав усiм урядам, в тому числi й урядовi США. Коли урядовцi Дж. Картер та Г. Йорл принесли Ф. Рузвельтовi той звiт разом з фотографiями катинських жертв, то вiн не хотiв на них дивитися i дуже роззлостився на тих урядовцiв. Г. Йорла навiть покарав. Ф. Рузвельт негайно натиснув на голову Великобританського уряду У. Черчилля, а той послав 23.04.1943 р. телеграму Й. Сталiновi: "Цiлком певно буду противитися будь-якому дослiдженню". Польському ж урядовi у Лондонi (вiн був там на англiйському утриманнi) фактично наказав мовчати. А президент Ф. Рузвельт казав американським полякам: "Польщi не сила перемогти СРСР, а Англiя та США не будуть псувати свої стосунки з Московщиною заради Польщi. Отже, поляки мусять знайти якусь угоду з москвинами".

Парламентська Комiсiя США дослiдила 1951 року Катинську трагедiю i виготовила звiт на 2.363 сторiнках разом з документами. Комiсiя радила урядовi США внести цю справу на розгляд ООН. Уряд заховав той звiт в архiв.

Ф. Рузвельт писав У. Черчiллевi: "Я знаю, що Ви не маєте нiчого проти моєї жорсткої мови. Отже, кажу Вам щиро: я думаю, що я особисто можу тримати Й. Сталiна у своїх руках лiпше, нiж моє Мiнiстерство закордонних справ. Й. Сталiн ненавидить упертiсть Ваших дипломатiв. Я подобаюся йому значно бiльше. Сподiваюся, що й надалi буду подобатися". Чому б нi! Та ж кожний урядовець США, який висилав зброю та вiйськове спорядження до Європи, знає, що найперше i найбiльше висилалося до СРСР, а своєму вiйську — рештки. США вислали до СРСР всього того бiльше як на одинадцять мiльярдiв доларiв.

Ще перед своєю першою зустрiччю з Й. Сталiним Ф. Рузвельт писав пословi США в Москвi В. Болiтовi: "Я вiдчуваю, що Й. Сталiн нiчого iншого не хоче крiм безпеки його країни. Я думаю, що давши йому все, що я лише можу, i не вимагаючи вiд нього взамiн нiчого, то "ноблес облiж"⁵⁴, i вiн не пробуватиме захоплювати щось мечем, а працюватиме задля свiтового миру i демократiї".

Отже, голова великої держави веде свою мiжнародну, ба, свiтову полiтику, грунтуючись не на iсторичних фактах, не на знаннi сил, що тi факти творили i творять, не на порадах знавцiв — iсторикiв, економiстiв, розвiдникiв тощо, отже, не на знаннi, а лише на iнтуiцiї, на "вiдчуваю", тобто "так менi здається". Що це?

Не визнаючи у полiтицi жодних моральних засад, Ф. Рузвельт не цурався i комунiстичної допомоги у виборах. Голова Парламентської слiдчої комiсiї антиамериканської дiяльностi Мартiн Дайз провадив слiдства комунiстичної дiяльностi, виголошував антикомунiстичнi промови, писав антикомунiстичнi статтi. Отже, виконував свiй урядовий обов'язок. Ф. Рузвельт кiлька разiв просив його припинити напади на комунiстiв, натякаючи на нагороду за це. Свою вимогу вiн пояснював М. Дайзевi: "Я потребую їхнiх голосiв у наступних виборах". Коли Служба безпеки викрала з головної канцелярiї КП США список її членiв, то мiж ними було понад 2.500 комунiстiв, якi служили в урядi США. М. Дайз пiшов з тим списком до Ф. Рузвельта i показав йому. Розлючений Рузвельт закричав на нього: "Що? Мої найлiпшi приятелi — московськi шпигуни? Геть з покою!".