Слава ЗСУ!

Фактично Мiнiстерством закордонних справ США керує провiд "Ради закордонних стосункiв" (мафiя). Лише на найвищих посадах у цьому мiнiстерствi є понад 100 членiв прокомунiстичного товариства "Американцi демократичного чину". Величезний, вирiшальний вплив на полiтику цього мiнiстерства мали 20 рокiв керiвники "Ради закордонних стосункiв": суддя Верховного Суду Ф. Франкфуртер, колишнiй Мiнiстр скарбу Г. Морґентау, колишнiй губернатор Нью-Йоркського штату Г. Леман, а тепер керiвник "Планової ради" цього мiнiстерства В. Ростов та радник президента А. Шлезiнджер⁵⁸.

Як керiвник "Планової ради" В. Ростов уклав план майбутньої закордонної полiтики США. Цей план (меморандум Ростова) був секретний, i його читали лише найвищi керiвники вiддiлiв. В. Ростов радить i вимагає:

1) Визнати обидва — i комунiстичний i нацiональний Китаї.

2) Цiлковито змiнити теперiшнє вороже ставлення США до свiтового комунiзму на дружнє.

3) Не лише словами, але й дiлами робити все, щоби Московщина упевнилася, що США i не думають нападати на СРСР, а, навпаки, ставляться до СРСР по-приятельськи.

4) Задля того США не смiють нiяк i нiчим сприяти повстанням у Схiднiй Європi, в нiякому разi на смiють допомагати ворогам СРСР.

5) Проголосити, що США нiколи не вжиють першi атомної зброї.

6) Визнати всi комунiстичнi держави Схiдної й Середньої Європи i допомогти їм розбудувати їхню економiку.

7) Вiдмовитися вiд засади самовизначення народiв Схiдної Європи, зокрема СРСР.

8) Покинути всi старi союзи з iншими державами, бо їхнi iдеї вже застарiли.

9) Наблизитися полiтично та економiчно до держав, якi здiйснюють поступовi iдеї.

10) Всебiчно пiдтримувати ООН.

Такi змiни пропонував ще 1945 року колишнiй головний радник президента Ф. Рузвельта i мiнiстр, шестиколонник Г. Гопкiнс. Та й без плану В. Ростова Мiнiстерство закордонних справ ще й ранiше допомагало змiцнювати комунiзм у кожнiй державi, що мала комунiстичний уряд. Це не дивно, бо в цьому мiнiстерствi слiдчi комiсiї знайшли понад 4.000 п'яти- i шестиколонникiв лише на вищих посадах, а скiльки їх ще не знайдено? А скiльки ще на середнiх та нижчих посадах? А скiльки не виявлено?

"Товариство колишнiх воякiв США" на своєму рiчному з'їздi 1951 року ухвалило, бiльшiстю в 2.881 голос проти 131 вимагати вiд уряду США вичистити Мiнiстерство закордонних справ вiд мафiозних попихачiв, зрадникiв, шпигунiв, соцiалiстiв, комунiстiв. Та попихачi лише глузували з тої наївної вимоги. Наївної, бо це те саме, що вимагати вiд самої мафiї. Тепер голова уряду США президент не має вже сили це зробити, бо мафiя сильнiша за нього. Це мiнiстерство вiдмовилося подати до суду прiзвища своїх урядовцiв, якi поручилися за вiрнiсть урядовцiв, що їх зловлено на шпигунствi. Мiнiстерство не мало права вiдмовитися подати судовi те, що суд вимагає, а президент має право наказати мiнiстерству подати. Але президент не наказав.

Повставши 1956 року, мадярськi революцiонери звернулися до всiх держав з проханням допомогти Мадярщинi визволитися з московської неволi. Нiхто не вiдгукнувся крiм Iспанiї. Iспанiя обiцяла прислати зброю лiтаками. Та iспанськi лiтаки не могли везти пального, щоб його вистачило туди i назад — до Iспанiї. Тож Iспанiя попросила у Нiмеччини дозволу набирати у неї пального на зворотний рейс. Нiмеччина такий дозвiл дала. Про це довiдалася полiтична розвiдка США i повiдомила Мiнiстерство закордонних справ США. Воно негайно послало нiмецькому урядовi вимогу скасувати той дозвiл. Тодi Нiмеччина дуже потребувала фiнансову допомогу США на вiдбудову знищеного вiйною господарства, отже, була змушена той дозвiл вiдмiнити.

Служба безпеки США ув'язнила 1945 року московських шпигунiв, якi гуртувалися в журналi "Амеразiя": Фiлiппа Джафе, Андрю Рота, Марка Ґейна (Ю. Ґiнсберґа), Емануїла Ларсена, К. Мiтчела, Дж. Сьорвiса. Всi — високi урядовцi Мiнiстерства закордонних справ. Вони викрали в тому мiнiстерствi (а їхнi помiчники в iнших) понад 1.000 державних, таємних документiв. За це їх "покарано": Ф. Джафе 1.500 доларiв штрафом, А. Рота — 500 доларiв. Дж. Сьорвiса зi служби НЕ вигнали, бо Мiнiстр закордонних справ Д. Ачесон заступився. Дж. Сьорвіс служив ще 9 рокiв, аж поки новий мiнiстр Дж. Фостер Даллес вигнав його. Коли судили московського шпигуна А. Гiса, то жiнка Д. Ачесона збирала грошi на захист А. Гiса. А коли суд засудив А. Гiса, то Д. Ачесон прилюдно сказав: "Я не можу повернутися спиною до А. Гiса". Суддя Верховного Суду США шестиколонник Ф. Франкфуртер дуже вихвалював А. Гiса, коли його судили.

Американський iсторик В. Чемберлен пише: "Найлагiднiше пояснення полiтики наших державних мужiв Ф. Рузвельта в Ялтi, Г. Трумена в Потсдамi таке: вони, мовляв, цiлковито не розумiли того, що вони пiдписували". Нi! — Не найлагiднiше, бо ж наслiдки Ялтинської та Потсдамської угод є такi катастрофiчнi для всього людства, що найлагiднiшим осудом може бути хiба ЗРАДА (байдуже, що несвiдома) САМИХ ОСНОВ ДУХОВНОГО, а з того i фiзичного ЖИТТЯ I КУЛЬТУРИ людства, насамперед культури ХРИСТИЯНСЬКОЇ, європейської. Захисники Ф. Рузвельта, Г. Трумена та iнших президентiв i полiтикiв США називають їхню зраду "несвiдомою помилкою". Можна простити неписьменному селяниновi несвiдомiсть того, що вiн робить. Але iсторiя нiколи не виправдає несвiдомостi президентів, мiнiстрiв, бо, маючи державну машину, вони можуть дiзнатися про те, чого не знають. А коли ж не вистачає їм розуму, щоби збагнути полiтичну та iншу вагу тих вiдомостей, то їхнiм нацiональним обов'язком є уступити своє мiсце розумнiшим.