Читай онлайн

знайди книгу для душі...

Головна > Книги > Магам можна все

Я скинув голову:

- Зроду не служив нікому і не збираюся служити!

- Забирайся, - запропонувала тваринка.

Я підніс глиняний муляж просто до льодистих очей на ниточках:

- Бачиш? Зараз я прийду до тебе під землю. Із цим. Ти не в змозі мені перешкодити.

- Забирайся! - гаркнула тваринка зовсім уже безкомпромісно. Мох перед дірою в землі заворушився; я прикусив язика.

Ондра Голий Шпиль був неприємною, позбавленою фантазії людиною. Із-під землі, подібно до весняних квітів, лізли, звиваючись, залізні гачки, зазубрені леза, покривлені вістря. Лізли, решіткою перекриваючи вхід.

- Безглуздо, - повідомив я м'яко. - Я все одно до тебе доберуся, Препараторе. Побережи сили. Згадай те приємне, що було в твоєму житті... Може, ти любив когось? Пташинку? Рибку? Га, Ондро? Розслабся й постарайся змиритися з неминучим, адже я вже йду...

І я здійняв над головою глиняну ляльку - ніби мати, що вперше явила немовля ясним очам татуся; я й справді мав тепер ейфорійний захват. Усі сильні почуття, раніше мною відчуті, були нічим проти цього п'янкого відчуття - я мав владу над тим, хто сильніший за мене. Я мав у руках його життя і смерть. Я вступав у його житло носієм справедливості, відплати, Кари.

Недбалим щигликом я проробив у залізній загороді нерівну, з оплавленими краями діру:

- Лякатимеш мене, Ондро? Адже я по твою сову прийшов, я довго шукав тебе, препараторе... Я йду!

І, пригнувшись, заліз у діру.

Якщо кротячий хід під землею має якийсь інакший вигляд - що ж, я нічого тоді не розумію в кротах. Щоправда, той, що торував тут дорогу, був заввишки трохи більший за мене - великий кріт. І старанний - стінки були гладкі, неначе відшліфовані, навіть повисле зі стелі коріння мало доглянутий, майже затишний вигляд, непогану місцинку опорядив собі пан Голий Шпиль...

- Ти готовий, Ондро? Ти вже вибрав, як тобі помирати? Я не збираюся мучити тебе надто довго... А покаявшись, і зовсім можеш заслужити миттєву смерть... Подумай. Час є... Але вже мало...

Хід круто пішов униз. Я ледь не полетів у чорну яму, точніше, в буру, тому що світло, що падало ззовні, залишилось далеко позаду, і мій нічний зір уступив у повну силу.

Залізні сходи на прямовисній стіні.

- Так от, Ондро... Адже ти виручив мене, сам того не знаючи. Коли влаштував нещасний випадок князеві Дри... тобто ти зрозумів, про кого я. Ти дозволив мені заощадити Кару - адже я тільки один раз можу скористатися нею, і ця мить настала, нарешті...

Знов коридор. Розвилина - віялом в усі боки; я нарахував п'ять відгалужень.

- Думаєш збити мене з дороги?

І я зневажливо сплюнув. Грудочка слини зависла, зблискуючи, над самою землею, завмерла - і втягнулась, мов пушинка, в другий ліворуч коридор.

- Краще покайся, Ондро. Визнай, що викрадати людей проти їхньої волі, що спотворювати їхні душі - найтяжчий злочин. Ти погубив барона Ятера, батька мого кращого друга...

Я затнувся. Добре б кинути до ніг Ятера скривавлений клинок і сказати щось на кшталт: "Ось кров людини, яка вбила вашого..."

З якоїсь щілини вислизнула тваринка на зразок ховраха. Стала на задні лапи, уп'ялась очима-намистинками мені кудись понад бровами:

- Що тобі треба? Чого ти хочеш від мене? Я знати не знаю ніяких баронів, я в житті нікого не викрадав...

Я за інерцією зробив ще крок - і зупинився.

Чого ще чекати? Звичайно, перед обличчям неминучої розплати всі ми хитруємо, брешемо, викручуємося...

- Князя - так, я заморочив! - продовжував ховрах. - Тому що якби я його не заморочив, він би мене зрадив. Якби я не вбив його першим, він убив би мене...

- Ондро, - сказав я проникливо. - Що у вас вийшло з князем - не мій клопіт, я не за князя мститися прийшов... Але чому тоді, на прийомі цьому розтриклятому, чому ти здригнувся, коли камінчики побачив? Га?

- Дурень, - сказав ховрах, і досі дивлячись мені в брови. - Сам не знаєш, яку гидь із собою тягаєш. Чуже око, чужа воля в камінчиках сидять, якщо не чуєш цього - бовдур... А ще надступеневий...

Я стиснув зуби. Насолодне передчуття ось-ось готове було покинути мене. Власне, воно вже мене покидало, залишаючи роздратування й злість.

- Ондро, - сказав я. - Якщо ти не Препаратор - доведи. Вийди до мене, покажи, що не боїшся.

Ховрах ширше роззявив рота; виявилося, він сміється. Видовище вийшло страшнувате.

- Ти... месник, совою в тім'ячко дзьобаний. Я вийду, а ти своєму боввану шийку переломиш? Ба ні. Печера велика. Шукай...

І ховрах, дивно закашлявшись, зник у тій самій щілині.

* * *

"...Клопоти про буряк і баклажани, про ремонт водогонів, про здоров'я овець не влаштовували мене... Мій перший ступінь, такий рідкий серед призначених магів, вимагав більшого. Я вирішив зробити своїм ремеслом інформацію, хоч мене й попереджали, що з усіх магічних субстанцій ця - найнебезпечніша й найнепередбачуваніша...

Попередня
-= 101 =-
Наступна
Коментувати тут.


Ваш коментар буде першим!