Слава ЗСУ!

Гілки покривлених дерев зашелестіли значущо й зловісно, і це було тим більш цікаво, що ні вітерця, ні подиху в природі не було чути. Коли це показався туман, виплив і став згущатися з неприродною швидкістю. Хай би ким був мешканець цього кротячого царства - а я сподівався, що це все-таки Ондра Голий Шпиль, - та зустріч із ним от-от мала відбутись.

Не встиг я пройти й двадцяти кроків, як назустріч мені з туману вийшов убивця.

Зовні він схожий був на дитячий м'яч, завислий над землею на рівні моїх очей. Крізь щільну зеленувату шкірку просвічувало замовляння-кат; у мене перехопило подих. Ніколи ще мені не доводилося стикатися з таким недвозначним, простим і жорстоким бажанням убивати. Досі навіть найлютіші мої вороги не опускались до такого...

Стримуючи дрож, я підняв руку з глиняним бовваном. Ніби демонструючи його зеленій кулі - хоча замовляння нічого не могло бачити й ні на що не бажало дивитись.

Воно було простим, як сокира. І таким же нещадним.

Спалах! Я не втримався на ногах і сів.

Якийсь час зелена куля й досі висіла над моєю головою. Потім луснула - ніби в зеленій плоті на мить розкрився червоний рот...

І нічого не сталось. Тільки специфічний запах - чи то цвітіння, чи то гниття.

Не думаючи, що роблю, я приклав глиняного боввана до сухих губів. Поцілував потворну голову.

Розв'язка наближалась, та квапити її було не слід. Мене знайшли, мене захотіли вбити, та не змогли; що буде далі?

Далі дуже довго не було нічого.

Туман розвіявся так само швидко, як і перед тим згустився. Я бродив по горбах, розшукуючи побачений побігайком чорний отвір у землі. Я присідав відпочити, прислухався, чекав; я виробив, нарешті, ще одного шпигуна, і той безкарно ганяв по околицях доти, доки не скінчилася вкладена в нього енергія.

Господаря пагорбів ніби драконом злизало.

Невже принцип пониженої вразливості обернув замовляння-вбивцю проти свого ж творця? Невже Ондра Голий Шпиль лежить тепер, уражений власним заклинанням, десь у підземеллі, і мені ніколи не дізнатись, чи був він Препаратором?

А що як зовсім не Ондра підіслав мені вбивцю, може, зовсім інший маг змостив собі кубельце під пагорбами, і я ніколи не дізнаюсь, хто ж це був?!

Час ішов, невидиме сонце спускалося, а я вагався між полегшенням і розчаруванням. Що коли мешканець Мармурової Печери просто зачаївся й чекає, коли я піду?

Дві події сталися водночас. У запалих сутінках я побачив нарешті вхід під землю - у ту саму секунду бура трава переді мною розсунулась, і в утвореній дірці з'явилась тваринка, схожа на моїх побігайків, із тією тільки відмінністю, що крім очей та ніг у неї був ще й рот.

Отже, будемо розмовляти.

Тваринка зупинилася переді мною. Очі в неї були круглі, мерехтливі, без усякого виразу. Крижані кульки на жорстких вірьовочках.

Беззубий рот відкрився.

- Чого треба? - хрипло донеслось просто з тваринчиної горлянки. - Навіщо прийшов, чого треба?

Доречне питання.

Правою рукою я зняв з пояса мішечок із камінчиками. З певним зусиллям розв'язав поворозку; тваринчині очі на ниточках безцеремонно лізли мені під руку.

- Ти знаєш, що це? - суворо спитав я, коли вміст мішечка зробився приступним для ока.

Тваринка мовчала. Одне її мерехтливе око втупилось на самоцвіти, друге повернулось до мене й пильно мене вивчало.

- Назвися, - донеслося з роззявленої горлянки.

- Я Хорт зі Табор, - сказав я повагом. - А це - Кореневе замовляння Кари, і поки я маю його в руках, усяка агресія проти мене вилізає рогом самому агресору. Це ти вже зрозумів?

Тваринка мовчала.

- Кореневий Захист допоміг тобі проти тобою ж створеного ката, та проти Кари й він безсилий. Це зрозуміло?

Тваринка мовчала.

- У тебе є шанс швидко довести мені, що ти й творець оцих камінчиків - не одна й та сама особа. Якщо не доведеш, якщо ти і є той мерзотник, який викрадає людей і ріже їхні душі, мов жабок, тоді я вишкребу тебе з-під землі й покараю. Зрозуміло?

Тваринка витріщалася на мене, то закриваючи, то знов роззявляючи рот. Мені почувся солодкуватий запах з її горлянки; гра уяви. Створіння надступеневого мага нічим не пахло й пахнути не могло.

- Звідки ти знаєш мене? - нарешті спитав Ондра; я стримав зітхання полегшення. Це був він, той, кого я шукав; це був Голий Шпиль.

- Не важливо, - сказав я, закріпляючи перемогу. - Я знаю про тебе задосить. Але щоб покарати тебе, вистачить і самого тільки підлого нападу на мирного подорожанина. Заклинання-кат давно визнано зброєю мерзотників і боягузів!

- У кого ти на службі? - донеслося з тваринчиної горлянки.