Читай онлайн

знайди книгу для душі...

Головна > Книги > Магам можна все

Старий Ятер. Ювелірша, купець, Март зі Гороф, низка невинних жертв... Бузувірство, препарація душ... Самоцвіти, що дивляться на світ зупиненими очима...

- Карається та, що зловмисно...

Я й досі нічого не відчував. Де Судія, величний, грізний, п'яний від влади? Де запаморочення, де стугін крові у вухах?

Де воно, щастя володаря Кари? Муляж уже палить мені долоні, не можна тягнути далі...

- Карається та, що зловмисно порушує тишу в цьому домі. Карається ця муха за набридливе дзижчання... і невідповідність правилам гігієни. Хай буде так.

Хрусь!

У правій моїй руці опинилась довгаста голова, в лівій - тулуб; декілька крихт глини впало на запорошений чобіт. Останки боввана швидко остигали; на камені лежала, картинно задерши лапки, дохла муха.

Певно, вона вмерла одразу. Без страждань.

Я розімкнув пальці; голова й тулуб, що хвилину тому були єдиною потворою, беззвучно впали на килим. Совеня присунулося зовсім близько - лоскотало пір'ям мою щоку; від нього йшов ледь відчутний, у якійсь мірі навіть приємний запах.

Я дурнувато всміхнувся.

І знов усміхнувся - так, що кінчики рота поповзли до вух.

Мені було легко. Легко й спокійно, як у дитинстві.

Хвилина... Друга...

Я відірвав очі від глиняних уламків. Повільно обернувся; якщо вона й дивилася з-під каптура - очей її я не бачив.

Совеня зірвалося з мого плеча. Незграбно пролетіло через усю кімнату, приземлилося на стіл. Лишило акуратну купку посліду на запорошенім оксамиті.

Я ступив до столу, простягнув руку, взявся за край грубої тканини й коротким рухом відкинув її каптур.

Складки зів'ялої шкіри каскадами лежали на лобі й щоках; ніс майже торкався запалих темних губів. І з цього старечого обличчя дивилися такі знайомі карі очі - праве підведене блакитною фарбою, а ліве - зеленою. Незмигні, застиглі, спокійні тим потойбічним спокоєм, якого живі не знають.

Попередня
-= 134 =-
Наступна
Коментувати тут.


Ваш коментар буде першим!