Слава ЗСУ!

ВІДПОВІДЬ: Ні, не всяке. Постійного матеріального носія вимагають лише Кореневі замовляння.

ПИТАННЯ: Що таке Кореневі замовляння?

ВІДПОВІДЬ: Це замовляння абсолютної сили, що походять від кореня всіх речей.

ПИТАННЯ: Які обмеження для магічних діянь ви знаєте?

ВІДПОВІДЬ: Абсолютно закритою для магічних діянь залишається галузь медицини (окрім ветеринарії). Для вищих магічних діянь існують обмеження за ступенем мага, за актуальним запасом магічних сил, а також за кількістю об'єктів впливу.

ПИТАННЯ: Яка максимальна кількість об'єктів впливу для мага першого ступеня?

ВІДПОВІДЬ: Сорок об'єктів плюс-мінус два.

* * *

- Можна привітати вас, шановний Хорте?

Дідусь-кульбабка стояв біля гардеробної стійки - не заступаючи проходу, але й не залишаючи дорогу вільною. Непевно якось стояв.

Я знову побачив своє відбиття в дзеркалі - рот до вух, праве око сяє синім, ліве - жовтим, і треба негайно пожувати хіни, щоб стерти з обличчя такий простодушний вираз щастя.

- Вітаю, - щиро сказав дідусь. - На правах давнього знайомця вашої родини... хочете пораду?

Я невпевнено стенув плечима.

- Майте на увазі, Хорте: Кореневе Заклинання, навіть одноразове, завжди позначається на всьому подальшому житті... а як саме - залежить від того, як ви використаєте Кару.

Я нетерпляче кивнув:

- Так, так...

- Та й від усього ви відмахуєтесь, - мило всміхнувся дідок. - Самовпевнена молодість... але про всяк випадок знайте: чим справедливішою буде ваша Кара, чим могутнішим покараний і чим більше злочинств він має за плечима, тим більше можливостей відкриється перед вами. З надступеневого мага ви можете стати великим... можете, так. Якщо покараєте - справедливо! - найстрашнішого, наймерзеннішого, найшкідливішого людям злодія. Ось так, - він усміхнувся знову. - А тепер - ідіть... Адже вам треба ще знайти годящий готель?

Я завагався:

- Перепрошую... Цей, гм, зв'язок між Карою і... на інструктажі мені нічого такого не казали... це... правда?

Дідок усміхнувся втретє, веселі зморшки розповзлись по виду сонячними промінчиками:

- Та що ви, Хорте... Це така плітка. Легенда, так би мовити.

...Вуличний гамір, сонячне світло, гуркіт коліс, спека та курява, гомін голосів, усе це - повітря, світло й гуркіт - упало на мене, як падає раптом зірвана вітром тюлева штора. Я стояв на ґанку клубу, між бронзовими грифонами, і дихав часто й глибоко, до запаморочення.

Я стояв на порозі світу.

Я. Всемогутній. Здатний покарати найстрашнішого в світі злодія, мага, короля, та кого завгодно. Я, володар. Я...

Тільки не квапитись. Тільки як слід вибрати. Насолодитись владою й не помилитись у виборі - оце я зумію. Я - зумію. Я...

Бронзові грифони косились на мене - підбадьорливо, але трохи поблажливо.

* * *

П'ять років тому я зупинявся в готелі "Північна Столиця", найбільшому й найпомпезнішому в місті. Масивна будівля "Столиці" стирчала в самому центрі міста, на ринковій площі; пам'ятаю, тоді мене діймали невпинний гамір, тупіт і метушня під вікнами.

Тепер я потребував спокою й усамітнення, а тому не полінився відшукати в плетиві вулиць маленький, та цілком пристойний на вигляд готель "Відважний ховрах". Забачивши такого важливого постояльця (а я досі був у чорному клубному плащі й капелюсі із золотими зірками), хазяїн кинувся звільняти найкращий номер; виявилося, що в гідних мене кімнатах ось уже два дні живе якась пані, і для зручності добродія мага (моєї зручності!) пані поспіхом переселяють до скромнішого номера; дожидаючи, поки кімната буде готова, я опустився в крісло посеред холу, витягнув ноги в напрямку до пустого каміна й приплющив очі.

Футляр із глиняною фігуркою віддавив мені бік. Таку річ не можна довірити багажу; така річ здатна змінити життя, в усякому разі, зламати його неквапливий плин, як це вже сталося зі мною.

Така річ здатна отруїти на смерть; я сам відчував, як усередині мене проростає і стигне поблажливість Верховного Судді.

Халтуриш, думав я, дивлячись на покоївку, що квапливо протирала сходи на другий поверх. Халтуриш, треба б ретельніше. За таке недбальство рано чи пізно можна дістати...

Покоївка впіймала мій погляд. Певно, це був особливий погляд, тому що дівчина виразно зблідла. Я всміхнувся, і ця усмішка завдала їй жаху; треба віддати їй належне, свого поста вона не покинула й східці домила. Хоча й халтурила через край.

Я всміхався, спостерігаючи за її гарячковим поранням. Коли вона втекла, я всміхався їй услід; кожен із нас хоча б у чомусь, але винен. Точніше, кожен із вас, тому що я тепер - по той бік присуду. Так, випадково й ненадовго - проте й життя, якщо подумати, недовге.