Слава ЗСУ!

* * *

Вечір і половину ночі я провів у клубі.

У трубі величезного каміна свистів вітер - погода стрімко мінялася, і катаклізми в хмарах-громовицях відлунювали тупим болем у мене в потилиці. Панове клубні завсідники почали збиратися годину на десяту, з усіх облич мені були знайомі тільки фізіономії голови та касира. На плечі в голови правління, як і в першу нашу зустріч, мостилася сонна сова.

Хлопчик років чотирнадцяти, аж надто свідомий власної важливості, обносив панів магів напоями на срібному підносі. Я взяв холодного лимонаду.

Проходячи повз мій столик, незнайомі маги ввічливо нахиляли голову:

- Як ся має ваша сова?

І щоразу, трохи піднявшись відповідно до етикету, я кивав у відповідь:

- Сова поживає добре, дякую...

І ловив на собі цікаві погляди. Усі вони вже знали, звичайно, що саме цей провінційний дикун, котрий сів за столиком у кутку, допіру виграв Кореневе замовляння.

Навпроти, над каміном, висіли дзиґарі завбільшки з собачу буду. Важке вагадло викликало в мене трепет, а з віконечка над циферблатом щоп'ятнадцять хвилин визирала дерев'яна сова. Коли вона визирнула поспіль одинадцять разів - усім уже набридло надсадне ухання, - у дверях показалася єдина на всьому цьому збіговиську пані.

Жінка була білявка в простій чорній сукні до п'ят. Єдиною її прикрасою був пояс із силою підвісків; пояс зацікавив мене передусім. Лице й фігура прибулиці нічим мене не здивували: жінки не бувають уродженими магами, а тільки призначеними, їхній ступінь звичайно низький, і всі магічні вмілості зводяться до вдосконалення власної зовнішності. Усі вони воліють мати волосся кольору соломи, великий бюст, високі вилиці й блакитні очі; в усякому разі, ті нечисленні жінки-маги, яких я зустрічав на своєму віку, мали саме такий вигляд.

А от пояс...

Пояс був чоловічий, його потертість і якась засмальцьованість не в'язалася з вечірньою сукнею. Пряжки та бляхи потьмяніли; до купи бронзових кілечок кріпилося штук двадцять ланцюжків, на них висіли замшевий гаманець, чохол для письмового приладдя, чорнильниця, оберіг від чоловічого свавілля, золоті й кістяні прикраси, і серед усього цього мотлоху - маленька цяцька, об яку одразу ж зачепився мій погляд.

Прокляття, чи вони мені ввижаються всюди, ці камені?!

Я спробував визначити, якого ця пані ступеня, - і не визначив. Можливо, той другий оберіг для цього й слугував - захистом від чужої цікавості.

- ...Як ся має ваша сова?

Я мимоволі здригнувся. Біля мого столика стояв сам пан голова; щоки його перейняли колір випитого червоного вина, а випив він, очевидно, чимало. Мені здалося, що навіть сова на його плечі коситься на хазяїна з несхваленням.

- Прекрасно, - озвався я коротко.

- Ви не будете проти, шляхетний пане зі Таборе?..

І, не дожидаючись моєї відповіді, опустився на крісло поряд зі мною.

- Бачу, ви не поспішаєте відбути додому, напевно, наше квапливе міське життя подобається вам?

- Я давно не був у місті, - сказав я, дивлячись, як пані в чорній сукні перетинає залу. З нею вітались, але прохолодно; очевидно, вона не була тут чужинкою, та й до числа завсідників не належала.

Голова правління, не дивлячись, упіймав келех, що злетів йому в долоню з підноса хлопця-прислужника. Примружився, дивлячись на мене крізь вино, що червоніло в кришталі:

- Ви вже оцінили всі клопоти, які приносить наш виграш? Юрми відвідувачів...

- Так, - сказав я.

- Моя вам рада, - голова відпив із келеха. - Не слухайте нікого, не давайте спровокувати себе, не будіть у собі хибне почуття справедливості. Кореневе замовляння Кари існує не для того, щоб когось карати... А для володіння ним. Володіння - і все. Відірвіть голову вашому глиняному боввану, але лише в останній день обумовленого терміну. Щоб не пропустити ні дня. А кого ви при цьому покараєте - зовсім однаково, запевняю вас, Хорте, - і він відпив знову.

- Справді? - спитав я недовірливо. - А я чув...

- Члени правління клубу, - продовжував голова, не слухаючи мене, - не мають права брати участі в розіграші. Проте, - він зробив хитре обличчя. Нахилився до мого вуха, так що сова на його плечі незадоволено затопталась. - Ейфоричне відчуття, пане зі Таборе. П'янить сильніше за вино... До речі, пробачте за нескромне питання. Яка природа вашої хвороби, тієї самої, що не дозволяє вам пити спиртне? Я можу порекомендувати першокласного лікаря...

- Спасибі, - сказав я поспішно й, можливо, не зовсім чемно. - Спасибі, я... поки що не потребую.

- Як хочете, - голова трохи образився. - До речі... вам не здається, що жінка в магії так само доречна, як миша в бочці меду?