Слава ЗСУ!

- Атропко! - гукнув старигань, майже не підносячи голосу. За його спиною, у дверях, нараз виник плечистий ґевал - на півголови вищий за мене й удвічі ширший.

- Атропко, - старий примружився. - Тут панич зволив жартувати зі старого Прорви, так ти, будь ласкав...

Я не повірив своїм вухам. Старигань, який турботливо підбирає чиюсь випущену вірьовочку - і відмовляється від повновагої гірки срібла?!

- Ідіть геть, прошу пана, - прогудів Атропка. Голос у нього відповідав фігурі. А може, він умисне говорив басом - задля додаткової погрозливості.

- Їй-богу, - сказав я ласкаво. - Їй-богу, не розумію. Кулончик беру, таж маю я бути певен, що камінчик не крадений?

Старенький дивився не просто насмішкувато - презирливо. Атропка опинився в мене прямо за спиною:

- А прошу...

Я ждав, коли він мене доторкнеться. Р-раз! - зашкарубла рука непоштиво вхопила мене за лікоть; два - замість плечистого ґевала на підлогу повалився товстий, непристойно жовточеревий змій. Великий, та неотруйний.

- А-а-а-а...

Якийсь час Атропка звивався на дошках, марно намагаючися зрозуміти, яким чином треба повзти. Потім діло налагодилось - тьмяно поблискуючи лускою, колишній плечистий молодець зазміївся в напрямку до дверей. Я перевів погляд на стариганя.

Обличчя його, і без того темне, налилося дурною кров'ю й зробилося наче вуглина. Одна біла брова злетіла вгору, друга опустилася, зовсім ховаючи око; я злякався, що норовливого діда вхопить грець.

- ...Так що, шановний, я до вас по-доброму, а ви, значить, вернигор своїх викликаєте... То звідки у вас камінчик?

- На дрібниці розмінюєтеся, пане магу, - сказав старигань, і брови його збіглися в один волохатий острівець. - У давнину чаклуни самі до людей не заходжали, прислужників висилали... Мій це камінь, не вкрав, не купив. Мій... А хлопця назад оберніть, йому ще сьогодні з ковалем балакати, який роботу нам зіпсував, а гроші не...

Голубувата колінчаста блискавка, слабкенька, але дуже красива, ударила в стільницю прямо перед стариганем. Запахло смаленим; дід відхитнувся, не забувши, втім, сховати в кулаці кулон. Я відчував, як усе зростає роздратування: замість того, щоб швидко й ефективно витягнути зі старого такі потрібні для мене відомості, я все глибше вплутувався в якийсь сумнівний балаган. Змії, блискавки...

- Так, дрібний чаклун нині, - повідомив старигань крізь зуби. - Дрібний і квапливий, дарма що очі різні. Батько мій чаклунові служив - так той був таки справжній чаклун, не сумнівайтесь. Та щоб він сам у корчму прийшов, щоб перед мужиком блискавки метав?!

Не кажучи ні слова, я поліз за пояс. Витягнув футляр; глиняна потвора виявилася дуже холодною на дотик. Холодною й шерехатою; лівою рукою я вхопив муляж поперек тулуба, правою взявся за непропорційно велику голову. "За першим торканням до потилиці муляжу вмикається режим обвинувачення..."

Я подивився старому в очі.

Якби він осміхнувся, граючи бровами, або щось ще сказав - глиняна голова відділилася б від тулуба, не дожидаючись оголошення вироку. Потім - уже за хвилину - мені було гірко й соромно згадувати про напад люті, що охопив мене в цю мить.

Але старий нічого не сказав. Малоймовірно, що він знав, для чого слугує глиняна статуетка, - найпевніше, просто правильно прочитав вираз моїх очей.

Хвилина минула в мовчанні; а потім я опам'ятався. Відірвав погляд від обличчя стариганя, яке набуло тепер уже брудно-лимонного відтінку; подивився на свої руки із затиснутою в них фігуркою. Підкреслено неквапливо - щосили стараючись уникнути метушні - сховав статуетку назад у футляр.

"У практиці цього замовляння був випадок, коли людину покарали на смерть за пролиту каву... Названа вина має достоту відповідати справжній провині, у разі неправдивого звинувачення замовляння рикошетом б'є по каральнику..."

Ще секунда - і глиняний бовван розпався б. І закінчилася б моя влада. На рівному місці. А цей... цей упертюх...

Випадковість?

Пролита кава?

- Ладно, - тихо сказав старий. - Слухайте.

* * *

"Ви вроджений маг, і ваш син переважає вас за ступенем. Вітаємо від усього серця! Але якщо ви хочете, щоб ваші стосунки з дитиною складалися нормально, зверніть увагу на наші рекомендації.

Перше. Ніколи не допускайте прямого магічного протистояння! Ви програєте дитині, і для неї і для вас це може мати трагічні наслідки. Ваш батьківський авторитет має триматись на цінностях, що не мають відношення до магії.

Друге. Не заважайте їй гратися, поки ігри її мають невинний характер. Поки вона перетворює сусідських курей на грифонів і павичів - мовчіть, хай бавиться... А як тільки вона захоче перетворити ваш ніс на моркву - відшмагайте її. У стосунках з маленьким магом різка подеколи - незамінний інструмент.