Слава ЗСУ!

І тоді я безгучно ворухнув губами.

Моє замовляння "проти заліза" здатне втримати падіння ковальського молота. Я чекав, підібравши живіт.

Цвіркуни завбачливо мовчали.

Іл шумно зітхнув - і відступив, опускаючи зброю. У першу мить мені здалось, що він побачив мою броню і зараз обуриться на таке явне порушення правил; я помилився. Іл не був магом і не помітив протизаконного захисту.

Він просто передумав мене вбивати.

Він нерозбірливо рикнув, повернувся до мене задом і попростував геть; широка спина його мала вигляд утомлений і пригнічений.

Я полежав ще, а потім обережно, боячись злякати метелика, що присів поряд, скасував замовляння проти заліза.

Іл ішов. Ступав, люто давлячи ногами польові квіти. За його спиною відновлювали свій скрекіт цвіркуни, а на протилежному березі річки, у кущах, перемовлялись пташки.

Іл нічого не зрозумів і не помітив. Іл - провінційний барон, якому й годилося бути завзятим герцівником. А я бився з отаким бичком майже на рівних - це робить честь моїм фехтувальним навичкам, моїй силі, спритності, відвазі, врешті-решт! Я протримався досить довго, а схватка з Ілом - не кулачна бійка зі столичними магами...

Іл зупинився біля води. Роздратованим жестом наказав слугам, що збіглись були, забиратися геть.

Я зупинився в нього за спиною - за п'ять кроків.

- Скотина ти, - сказав Ятер. - Я давно знав. Ще коли ти мені вуглину в штани підсовував...

Я мовчав.

- Усе через бабу твою, - тужливо пробурмотів Ятер. - Причарувала вона мене... Ну просто причарувала. Я... батька згадав, як він за сучкою своєю, за Ефою, килимком повзав. От як Ефа батька... Так і вона мене зачарувала. І тебе!

Він круто обернувся. Я побачив, що лице його втратило сіру блідість, але не втратило приреченості:

- Вона на Ефу схожа. Не з обличчя... Так. Удачею. Усі вони схожі, ці сучки... Забирайся, чаклуне. Бачити тебе не хочу.

* * *

На грудях у мене кровоточила здоровенна подряпина, праве зап'ястя було суцільним синцем, стогнали суглоби й тремтіли м'язи, та загалом я відбувся легко. Ось тільки сорочку доведеться викинути.

Пані Шанталія піджидала мене на дорозі, біля воріт. Й обличчя в неї було стривожене, навіть перебільшено стривожене, я б сказав.

- Ви живі, слава сові...

Я зміряв її уважним поглядом.

"Причарувала вона мене". Тобто знаємо ми, як столичні панянки причаровують нехитрих баронів. Ля-ля, тра-ля, дві-три усмішки, і от уже батько родини тягне нову знайому, щоб оглянути з нею мисливські трофеї...

А що? Має право. Барон. І всі в замку, від кухарчука до пані баронеси, з повною певністю підтвердять це право: так, має.

Але я ж тут до чого?! Хто вона мені - дружина? Наречена? Ні. Трохи знаряддя, трохи тягар, трохи... звіринка. Погоня крізь росяну траву, ТОЙ запах...

- Що з вами, Хорте? Ви поранені?!

"Вона мене причарувала. І тебе".

А оце дурниці. Кокетувати, звичайно, ніхто не закаже - усі ці ігри, трава, роса, апельсинові іскорки... А от спробу принадити мене за допомогою магії я вловив би раніше, ніж Ора зважилась би на неї. Так що барон помиляється, ні, помиляється мій друг Ятер...

- Чому ви так дивитесь, Хорте?

- Зі Табор, - сказав я смаглими губами. - І бажано пан зі Табор.

Вона закліпала віями; у неї був у цю мить такий беззахисний, такий невинно-ображений вигляд...

Недоторка.

Мені захотілося зняти з пояса глиняне втілення Кари - і якщо не відламати йому голову, то хоча б подивитись, як зміниться її погляд. Налякати її по-справжньому. Хоч один раз.

Я пройшов у будинок - Шанталія відхитнулася з мого шляху. Ледь стогнучи від болю, я стягнув куртку; для стягування чобіт слугувала особлива підставочка біля дверей, вона була моторніша за будь-якого лакея, їй тільки ногу простягни...

По-хорошому слід би було розігріти лазню і добре вимитись, та сил зовсім не було, я вирішив, що спершу трохи відпочину, а потім уже... Вирізані з дерева сови, що підтримували запону, поблискували в напівтьмі спальні круглими бронзовими очима.

Іл настільки ж непередбачуваний та імпульсивний, як його божевільний татко. Ора з'явилась у замку як моя супутниця, а значить - для Іла вона під забороною! Він зважився на підлість - і наразився на підлість у відповідь, а потім, вибивши меч із моєї слабкої руки, чомусь вирішив виявити великодушність...

Але я ж не знав наперед, що Іл її виявить! Знав би, так не наклав би замовляння "проти заліза"... Чи ні. Краще перестрахуватись, тому що розрубаний навпіл труп - це вже не маг, а сміття. Маг має бути живим, в усякому разі, поки в нього є така можливість...