Читай онлайн

знайди книгу для душі...

Головна > Книги > Магам можна все

Другого вечора ми сиділи в мене у вітальні за глеком вина, точніше, за цілою батареєю глеків. Ятер пив, але не п'янів; сам я спиртного уникаю, та, поважаючи традиції, завжди держу в льосі кілька добірних барилець.

Ми мовчали так довго, що нічні світильники під стелею стали потроху вменшувати світло - вирішили, певно, що ми спимо або кімната порожня. Єдина свічка на столі підкреслювала похмурість змарнілого баронового обличчя, зате при світлі її не видно було ні обгорілих брів, ні поріділого волосся, ні обпалених щік. Я дивився на Іла - і картина загибелі старого барона повторялася перед моїми очима ще й ще, я гнав її, та вона поверталася знов. Найсумнішим було те, що в обличчі стариганя, який байдужно дивився на охоплену полум'ям кімнату, виразно проглядали риси дядечка Дола - такого, яким я його пам'ятав, мого старшого друга. І коли полум'я, кинувшись на старого, огортало його рваним звивистим коконом - я мимоволі заплющував очі, зажмурювався, ніби та нервова панночка.

Якби я опинився поряд - я міг би його врятувати!

...Урятувати, та не повернути розум. Він мав із року в рік жити рослиною в діжці, харчуватись рідкою кашею через бляшану лійку, ходити під себе...

...Але така жахлива смерть?!

...Чому я не владен над часом? Чому я не опинився в ту мить - там?

...Милосердніше було б одразу ж його зарізати. Як Іл, власне, й збирався зробити...

Я здригнувся. З підозрою втупився очима в молодого барона, що сидів навпроти; ет! Якби повернувся Ятер-старший при повному здоров'ї - Іл певною рукою перерізав би татусеві горло. Але тепер - тепер мій приятель жорстоко страждав. Синівські почуття, що всі ці роки жевріли під кіркою задавненої ненависті, були видобуті назовні; вони були бліденькі, непереконливі й ніби побиті міллю, Іл соромився їх - сам перед собою. Хай краще вже чиста ненависть, аніж така любов.

- Вони, - світильники, пробуджені звуком баронового голосу, спалахнули на повну потужність, яскраве світло змусило мого співрозмовника поморщитись. - Вони... їх уже не спинити... язики вирізати, чи що... пліткують. А коли мовчать - думають... Що це я звів батька зі світу. Власного батька загубив! І Пер, скотина така, свідок мій єдиний... Скотина, удавився! Уже пащекують, що я тата два роки в комірці держав... Уже пащекують... І - вірять!

- Що тобі до брудних язиків? - спитав я втомлено. - Хочеш, я нараз позатикаю всі ці роти?

- Ні-і-і, - Іл тяжко замотав головою. - Так не годиться, чаклуне... Так не буде. Роти затикати... це я сам можу, без ніяких чарів. А треба батькового вбивцю... Хто його викрав, хто його розуму позбавив... той і вбивця. Треба знайти. А Пер, дурень, поспішив - я його, може, потім сам замучив би... але ж це потім... Він багато знати міг, згадати щось, цей Пер, адже тоді з батьком разом був, пам'ятаєш, коли його ця дівка звела... Ця сучка, щоб їй жабою вдавитись... Пам'ятаєш?

Я зітхнув.

...Розв'язна особа постукала у ворота пізнього вечора, під час дощу, і назвалася жертвою розбійників. За її словами, негідники забрали в неї карету, убили кучера й слуг, поживилися скринею із сімейними коштовностями - а коштовностей було немало, бо й сім'ю вона назвала відому, шляхетну сім'ю з Південної Столиці.

На той час в околицях не було жодної серйозної розбійницької ватаги. Панянка не змогла вказати місця, де лежать трупи нещасних слуг (темно було, незнайомі місця, ніч, шок); коротше кажучи, авантюристку в ній запідозрили одразу всі - окрім старого Дола де Ятера.

Той, проти звичаю, поставився до панянчиної історії дуже серйозно. Більше того - ні з сього ні з того зажадав нещасну дівчину втішити; у першу ж ніч вона пробралась до старого в ліжко. І він розцвів, тому що власна дружина його давно була упроваджена до могили, а решта жінок, що ділили з ним ложе, бували або продажні, або на смерть перелякані.

Уже на другий день прибулицю ненавиділи всі - починаючи від спадкоємця Іла, якому ввижалося немовля - претендент на його права, і закінчуючи кухарчуком. Вона поводила себе як господиня. Вона відверто знущалася з баронових дочок, які сичали їй услід. Вона провокувала Іла на грубощі, а потім скаржилась на нього старому Ятеру; життя родини, і без того невтішне, повільно перетворювалося на пекло. Барон оголосив про своє майбутнє весілля - напоумити його і за кращих часів ніхто не міг, а тепер старий і зовсім зсунувся з розуму. Іл у відчаї приходив до мене, манівцями розпитував про отрути, їхні властивості й спосіб застосування. Звичайно, всі розмови мали віддалений характер, однак скоро старий запровадив новий порядок вживання їжі: ні сам він, ні його красуня нічого не брали до рота раніше, ніж хто-небудь зі слуг не куштував страву...

Попередня
-= 7 =-
Наступна
Коментувати тут.


Ваш коментар буде першим!