Слава ЗСУ!

Повернувшись із ним скарбом до себе в спальню, Марґарита Миколаївна поставила на трійчатому дзеркалі фотокартку і просиділа близько години, тримаючи на колінах пошкоджений вогнем зошит, гортаючи його й перечитуючи те, в чому після паління не було ні початку, ані кінця: “...Пітьма, що надійшла від Середземного моря, накрила ненависний прокураторові город. Щезли висячі мости, які єднали храм зі страшною Антонієвою вежею, опустилася з неба хлань і залила крилатих богів над гіподромом, Хасмонейський палац з бійницями, базари, караван-сараї, провулки, ставки... Пропав Єршалаїм - великий город, наче і не було його на світі...” Марґариті хотілося читати далі, але далі нічого не було, крім нерівних вугільних торочок.

Утираючи сльози, Марґарита Миколаївна облишила зошит, лікті поставила на піддзеркальний столик і, відбиваючись у дзеркалі, довго сиділа, не спускаючи очей з фотографії. Потім сльози висохли. Марґарита акуратно склала своє майно, і через кілька хвилин воно знову було поховане під шовковим ганчір’ям, і, дзенькнувши, в темній кімнаті заклацнувся замок.

Марґарита Миколаївна одягала в передпокої пальто, щоб іти гуляти. Вродливиця Наташа, її хатня робітниця, запитала, яку страву готувати на друге, і, діставши відповідь, що це однаковісінько, щоб розважити саму себе, стала до розмови зі своєю господинею і почала розповідати казна-що, на кшталт того, що вчора в театрі якийсь фокусник такі фокуси показував, що всім очі полізли рогом, усім роздав по два флакони закордонних парфумів і панчохи безплатно, а потім, як сеанс закінчився, публіка вийшла на вулицю, і - глип - усі голісінькі! Марґарита Миколаївна повалилася на стілець під дзеркалом у передпокої і розреготалася.

- Наташо! Ну як вам не соромно, - говорила Марґарита Миколаївна, - ви письменна, розумна дівчина, в чергах патякають чортзна-що, а ви повторюєте! Наташа зашарілася і палко заперечила, що зовсім не патякають і що вона сама на свої очі бачила сьогодні в гастрономі на Арбаті одну громадянку, яка прийшла в гастроном у туфлях, а як почала коло каси платити, туфлі в неї з ніг зникли, і вона залишилася в самих панчохах. Очі вилупила, на п’яті діра! А туфлі ті чаклунські, з того самого сеансу.

- Так і пішла?

- Так і пішла! - вигукувала Наташа, все більше шаріючись від того, що їй не ймуть віри. - Та вчора, Марґарито Миколаївно, міліція чоловік сто уночі забрала. Громадянки з того сеансу в самих панталонах бігли Тверською.

- Ну, звичайно, це Дарина розказувала, - говорила Марґарита Миколаївна, - я давно вже помічала, що вона страшенна брехуха.

Смішна розмова закінчилася приємним сюрпризом для Наташі. Марґарита Миколаївна пішла в спальню і вийшла звідти, тримаючи в руках пару панчіх і флакон одеколону. Сказавши Наташі, що й вона хоче показати фокус, Марґарита Миколаївна подарувала їй і панчохи й пляшечку і сказала, що просить її лише про одне - не бігати в самих панчохах Тверською і не слухати Дарки. Розцілувавшись, господиня і хатня робітниця розійшлися.

Відкинувшись на зручну, м’яку спинку сидіння в тролейбусі, Марґарита Миколаївна їхала Арбатом і то думала про своє, то прислуховувалася до того, про що шепталися двоє громадян, що сиділи попереду неї.

А ті, зрідка оглядаючись застережливо, чи бува хто не чує, перешіптувалися про якесь казна-що. М’ясистий здоровань зі швидкими свинячими очицями, сидячи коло вікна, тихо говорив маленькому своєму сусідові про те, що довелося труну запнути чорним запиналом...