Слава ЗСУ!

- Що за чужоземець такий?! - у замішанні вигукнула Марґарита так голосно, що на неї озирнулися ті, хто проходив повз лаву. - Яка мені спонука йти до нього? Азазелло нахилився до неї і шепнув багатозначно:

- Ну, спонука дуже велика... Ви скористаєтеся нагодою...

- Що? - гукнула Марґарита, і очі її заокруглилися. - Якщо я вас правильно розумію, ви даєте мені наздогад, що там я зможу дізнатися про нього? Азазелло мовчки кивнув головою.

- Піду! - з притиском вигукнула Марґарита і ухопила Азазелла за руку. - Піду, куди завгодно! Азазелло, полегшено віддихнувши, обперся на спинку лави, затуливши спиною велике вирізане на ній слово “Нюра”, і заговорив іронічно:

- Ото морочливий народ оці жінки! - він засунув руки в кишені й далеко вперед витягнув ноги. - Чому саме мене послали в цій справі? Хай би їхав Бегемот, він чарівливий...

Марґарита заговорила, криво та гірко посміхаючись:

- Киньте ви мене містифікувати і мучити вашими загадками... Адже я людина нещасна, а ви користаєтеся з цього. Лізу я в якусь дивну історію, але, клянусь, лише через те, що ви мене поманили словами про нього! У мене голова йде обертом від усіх цих дивовиж...

- Без драм, без драм, - гримасуючи, відгукнувся Азазелло, - мені теж доводиться не з медом. Затопити адміністраторові в пику, чи потурити дядечка з квартири, чи підстрелити когось там, чи ще яка подібна дурничка, це за моїм безпосереднім фахом, але розбалакувати з закоханими жінками - вибавте, будь ласка. Адже я вас уже півгодини умовляю... Отож підете?

- Піду, - просто відповіла Марґарита Миколаївна.

- Тоді зводьте отримати, - сказав Азазелло і, діставши з кишені кругле золоте пуделко, простяг його Марґариті зі словами: - Та ж ховайте, а то перехожі зирять. Воно вам знадобиться, Марґарито Миколаївно, ви добряче-таки постарілися з горя за ці півроку. - Марґарита спалахнула, але промовчала, а Азазелло вів далі: - Сьогодні увечері, якраз о пів на десяту, завдайте собі труда, роздягнувшись догола, натерти цією мастю обличчя і всеньке тіло. Далі робіть що знаєте, але не відходьте від телефону. О десятій я вам зателефоную і все, що потрібно, скажу. Вам нічим не доведеться сушити голову, вас допровадять куди слід, і вам не завдадуть ніякого клопоту. Зрозуміли? Марґарита помовчала, потім відповіла:

- Зрозуміла. Ця річ зі щирого золота, он як руку обтяжує. Та хай, я добре розумію, що мене підкупляють і затягують у якусь темну історію, за яку я дорого розплачуватимусь.

- Це що ж таке, - майже засичав Азазелло, - ви знову?..

- Ні, стривайте!

- Віддайте назад крем! Марґарита міцніше затисла в руці пуделко і продовжувала:

- Ні, зачекайте... Я знаю, на що я йду. Але йду на все заради нього, бо ні на що у світі більше не маю надії. Але я хочу вам сказати, що, коли ви мене занапастите, вам буде ганьба! Так, ганьба! Я гину через любов! - і, вдаривши себе в груди, Марґарита глянула на сонце.

- Віддайте назад! - злостячись, закричав Азазелло. - Віддайте назад, і до біса все це. Хай посилають Бегемота.

- О ні! - вигукнула Марґарита, вражаючи перехожих. - Я згодна на все, згодна доконати цю комедію з натиранням мастю, згодна йти навіть до чорта в зуби. Не віддам!

- Ба! - раптом ревнув Азазелло і, витріщивши очі на огорожу саду, почав тицяти кудись пальцем.

Марґарита обернулася туди, куди показував Азазелло, але нічого примітного там не угледіла. Тоді вона повернулася до Азазелло, аби дістати пояснення цьому недоречному “Ба!”, але давати пояснень не було кому: таємничий співбесідник Марґарити Миколаївни щезнув.