Слава ЗСУ!

- Отож, - продовжував він, - відповідай, чи знаєш ти такого собі Іуду з Киріафа і що саме ти говорив йому, якщо говорив, про кесаря?

- Було це так, - охоче почав розповідати арештант, - позавчора ввечері я познайомився біля храму з одним молодиком, що назвався Іудою з города Киріафа.

Він запросив мене у свій дім у Нижньому Городі й почастував...

- Добрий чоловік? - запитав Пілат, і диявольський вогонь зблиснув йому в очах.

- Дуже добрий та ще й спраглий знань, - потвердив ув’язнений, - він виявив величезне зацікавлення моїми думками, гостив мене вельми радо...

- Світочі позапалював... - крізь зуби, в тон арештованому, проговорив Пілат, і очі його при тому мерехтіли.

- Справді, - трохи дивуючись обізнаності прокуратора, вів далі Ієшуа, - він ще попрохав мене викласти свій погляд на державну владу. Його це питання надзвичайно цікавило.

- І що ж ти сказав? - запитав Пілат. - Чи ти відповіси, ніби забув, що говорив?

- але в тоні Пілатовому була вже безнадія.

- Серед іншого я казав, - розповідав арештант, - що будь-яка влада - це насильство над людьми і що надійде час, коли не буде влади ні кесарів, ані жодної іншої влади. Людина перейде в царство істини та справедливості, де взагалі непотрібна ніяка влада.

- Далі!

- Далі нічого не було, - сказав в’язень, - у ту хвилину надбігли люди, почали в’язати мене і повели в тюрму.

Секретар, силкуючись не пропустити ані слова, поспіхом виводив на пергаменті рядки.

- На світі не було, немає і ніколи не буде величнішої й прекраснішої для людей влади над владу імператора Тіверія! - зірваний і хворий голос Пілатів погучнішав.

Прокуратор чомусь із ненавистю дивився на секретаря і сторожу.

- І не тобі, безумний злочинцю, розважати про владу! - Нараз Пілат загорлав: - Вивести сторожу з балкону! - І, обернувшись до секретаря, додав: - Залиште мене зі злочинцем наодинці, тут справа державної ваги! Сторожа підняла списи і, розмірено гупаючи підкованими калігами, вийшла з балкона до саду а за сторожею вийшов і секретар.

Мовчання на балконі деякий час порушувала лише пісня води у водограї. Пілат бачив, як напиналася над руркою водяна таріль, як обламувались її краї та падали цівками.

Першим заговорив арештант:

- Я бачу, скоїлося щось лихе через те, що я балакав з цим юнаком з Киріафа. У мене, ігемоне, передчуття, що з ним стрясеться біда, і мені дуже його шкода.

- Я гадаю, - дивно посміхнувшись, відповів прокуратор, - є ще хтось на світі, за ким годилося б побиватися тобі більше, аніж за Іудою з Киріафа, і кому поведеться набагато гірше, аніж Іуді!.. Так ото Марк Щуролуп, незворушний і питомий кат, люди, котрі, як бачу, - прокуратор тицьнув у понівечене обличчя Ієшуа, - гателили тебе за твої проповіді, розбійники Дісмас і Гестас, що зі своїми присними забили чотирьох вояків, і, врешті, паскудник-виказувач Іуда - всі вони добрі люди?

- Так, - відповів ув’язнений.

- І настане царство істини?

- Настане, ігемоне, - переконано відповів Ієшуа.

- Воно ніколи не настане! - раптом заволав Пілат таким жаским голосом, що Ієшуа сахнувся. Багато років тому в Дівочій Долині горлав так Пілат своїм вершникам: “Рубай їх! Рубай їх! Здоровань Щуролуп у пастці!” Він ще підвищив зірваний на командах голос, викрикуючи слова так, щоб їх чули в саду: - Ти злочинець! Злочинець! Злочинець! А потім, стишивши голос, запитав: