Слава ЗСУ!

Тут обличчя гостя порожевіло, він устав і вклонився прокураторові, кажучи:

- Я лише сповняю свій обов’язок на імператорській службі!

- Але я хотів би прохати вас, - продовжував ігемон, - якщо вам запропонують підвищення з перенесенням звідси, - відмовитися від нього і залишитися тут.

Мені ні за що не хотілося б розлучатися з вами. Хай вас винагородять у якийсь інший спосіб.

- Я щасливий служити під вашою рукою, ігемоне.

- Мені це дуже приємно. Отже, друге питання. Йдеться про.... як його... Іуду з Киріафа.

Цієї миті гість і послав прокураторові свій погляд і відразу, як годиться, загасив його.

- Кажуть, що він, - стишуючи голос, продовжував прокуратор, - гроші начебто дістав за те, що так радо гостив у себе того божевільця-філософа.

- Дістане, - тихенько підправив Пілата зверхник таємної служби.

- А чи багато?

- Цього ніхто не може знати, ігемоне.

- Навіть ви? - своїм здивуванням виказуючи похвалу, сказав ігемон.

- Гай-гай, навіть я, - спокійно відповів гість. - Але що він відбере ці гроші сьогодні увечері, це я знаю. Його сьогодні закликано до палацу Каїфи.

- О, старий скнара з Киріафа! - посміхаючись, докинув прокуратор. - Адже він старий?

- Прокуратор ніколи не помиляється, але цього разу схибив, - поштиво відповідав гість, - чоловік з Киріафа - молодик.

- Отакої! Характеристику його ви можете мені дати? Фанатик?

- О ні, прокураторе!

- Так. А ще що-небудь?

- Дуже вродливий.

- А ще? Має, може, яку пристрасть?

- Важко знати вже так достеменно усіх у цьому городі, прокураторе...

- О ні, ні, Афранію! Не применшуйте своїх заслуг!

- У нього є одна хіть, прокураторе. - Гість зробив крихітну паузу. - Хіть до грошей.

- А чим він живе? Афрамій підвів очі догори, подумав і відповів:

- Він служить у міняльній крамниці одного зі своїх родичів.

- О, так, так, так, так. - Прокуратор змовк, озирнувся, чи нема кого на балконі, й потім сказав тихо: - Так ось у чім річ - я дістав сьогодні відомості, що його заріжуть цієї ночі.

Тепер гість не лише метнув у прокуратора свій погляд, а навіть трохи затримав його, а згодом відповів:

- Ви, прокураторе, перехвалили мене. По-моєму, я не заслуговую, щоб ви доповідали про мене. Я таких відомостей не маю.

- Ви гідні найвищої нагороди, - відповів прокуратор, - але відомості такі є.

- Насмілюся спитати, від кого ж ці відомості?

- Дозвольте мені поки що цього не казати, а надто, що вони принагідні, темні й недостовірні. Але я маю завбачувати все. Така моя посада, а найбільше я маю покладатися на своє прочуття, бо ніколи воно ще не заводило мене в оману.

Відомості ж полягають у тому, що хтось із таємних друзів Га-Ноцрі, обурений страхітливим зрадництвом цього міняйла, змовляється зі своїми спільниками забити його сьогодні вночі, а гроші, одержані за зраду, підкинути первосвященикові з цидулою: “Повертаю кляті гроші”.

Більше своїх раптових поглядів зверхник таємної служби на ігемона не кидав і продовжував його слухати, примружившись, а Пілат вів далі:

- Розміркуйте, чи приємно буде первосвященикові у святкову ніч дістати такий подарунок?

- Не лише неприємно, - посміхнувшись, відповів гість, - але, я гадаю, прокураторе, що це спричиниться до великого скандалу.

- Я й сам тієї ж думки. Ось чому я прошу вас узятися до цієї справи, тобто вжити всіх заходів щодо охорони Іуди з Киріафа.