Слава ЗСУ!

Трохи згодом можна було бачити, як він увіходив у браму Каїфового двору, а невдовзі - як він покидав цей двір. Після відвідин палацу, в якому вже палали світочі та смолоскипи, в якому вже закрутилася святкова веремія, молодик пішов ще бадьоріше, ще радісніше і пошвидкував назад на Поділ. На тому самому розі, де вулиця вливалася на плац торговища, у вируванні та штовханині його обігнала тендітна жінка, яка йшла мовби пританцьовуючи, в чорному запиналі, накинутому на самісінькі очі. Переганяючи молодого красеня, ця жінка на мить відкинула запинало вищенько, кинула в бік молодика погляд, але не тільки не сповільнила ходу, а пришвидшила її, наче намагаючись втекти від того, кого вона обігнала.

Молодик не лише завважив цю жінку, ні, він ще й упізнав її, а впізнавши, стенувся, зупинився, ошелешено дивлячись їй у спину, і враз пустився її доганяти. Мало не збивши з ніг якогось перехожого з глеком у руках, молодик наздогнав жінку і, важко переводячи подих від хвилювання, покликав її:

- Нізо! Жінка обернулася, примружила очі, виображаючи на обличчі холодне невдоволення, і сухо відгукнулася по-грецькому:

- Ба, це ти, Іудо! А я тебе відразу й не впізнала. Та це добрий знак. У нас є прикмета, що той, кого не впізнали, забагатіє...

Хвилюючись так, що аж серце почало скакати, як пташка під чорним накривалом, Іуда спитав тремтливим шепотом, побоюючись, щоб не почули перехожі:

- Куди ж ти йдеш, Нізо?

- А навіщо тобі це знати? - відповіла Ніза, уповільнюючи ходу і спогорда дивлячись на Іуду.

Тоді голос Іуди забринів якось по-дитячому, він зашепотів розгублено:

- Але як так?.. Адже ми домовилися. Я хотів зайти до тебе. Ти сказала, що весь вечір будеш вдома...

- Ой, ні, ні, - відповіла Ніза і примхливо закопилила нижню губу, від чого Іуді здалося, що її обличчя, найвродливіше обличчя, яке будь-коли він бачив у житті, стало ще кращим, - я знудилася. У вас свято, а що накажеш робити мені? Сидіти і слухати, як ти зітхатимеш на терасі? Та ще боятися, що служниця розкаже про це чоловікові? Ні, ні, я надумала піти за город слухати соловейків.

- Як за город? - запитав спантеличений Іуда. - Сама?

- Певно, сама, - відповіла Ніза.

- Дозволь мені супроводжувати тебе, - задихаючись, попросив Іуда. Думки його скаламутилися, він забув про все на світі й дивився благально в блакитні очі Нізи, які тепер здавалися чорними.

Ніза нічого не відповіла і наддала ходи.

- Чом же ти мовчиш, Нізо? - жалібно попитав Іуда, рівняючи по ній свій крок.

- А мені не буде нудно з тобою? - раптом спитала Ніза і зупинилась. Умить Іудині думки пішли шкереберть.

- Гаразд же, - полагіднішала врешті Ніза, - пішли.

- А куди, куди?

- Чекай-но... зайдімо в цей двір і умовимося, а то я боюся, що хтось знайомий побачить мене, а потім і рознесуть, що я була з любасом на вулиці.

І враз на торговищі не стало Нізи та Іуди. Вони перешіптувалися в підворітті якогось будинку.

- Іди до маслинового маєтку, - шепотіла Ніза, насовуючи запинало на очі й відвертаючись від якогось чоловіка, який з відром увіходив у підворіття, - в Гефсиманію, за Кедрон, зрозумів?

- Так, так, так.

- Я піду вперед, - вела далі Ніза, - але ти не йди слід у слід за мною, а відстань від мене. Я відійду вперед... Коли перейдеш потік... ти знаєш, де грот?

- Знаю, знаю...

- Пройдеш повз маслинові вичавки вгору і повертай до гроту. Я буду там. Та не смій іти зараз же за мною, май терпець, почекай тут. - І з цими словами Ніза вийшла з підворіття, наче і не говорила з Іудою.