Слава ЗСУ!

Все це було так хороше, але тим жахливішим було пробудження ігемона. Банга загарчав на місяць, і слизька, наче утерта олією блакитнява дорога перед прокуратором запалася. Він розтулив очі й найперше пригадав, що страта була.

Відразу прокуратор звичним рухом учепивсь у нашийник Банги, потім хворими очима почав шукати місяць і побачив, що він трохи відійшов убік і посріблився. Його сяяння перебивало неприємне неспокійне світло, яке танцювало на балконі перед самими очима. В руках у кентуріона Щуролупа палав і чадів смолоскип. Щуролуп зі страхом і злістю косував на небезпечного звіра, який наготувався стрибнути.

- Не чіпати, Банга, - болісно сказав прокуратор і кашлянув. Закриваючись від полум’я рукою, він говорив далі: - І вночі, й при місяці нема мені спокою!.. О, боги! У вас теж погана служба, Марку! Вояків ви калічите...

З величезним подивом Марк дивився на прокуратора, і той спам’ятався. Щоб загладити даремні слова, промовлені зі сну, прокуратор сказав:

- Не ображайтеся, кентуріоне. Моє становище, кажу, ще гірше. Чого вам треба?

- До вас зверхник таємної охорони, - спокійно повідомив Марк.

- Кличте, кличте, - прочищаючи горло кашлем, наказав прокуратор і став босими ногами намацувати сандалі. Полум’я заходило по колонах, застукали каліги кентуріона по мозаїці. Він вийшов у сад.

- І при місяці немає мені спокою, - скрипнувши зубами, сам до себе проказав прокуратор.

На балконі замість кентуріона з’явився чоловік у каптурі.

- Банго, не зачіпати, - тихо сказав прокуратор і стиснув потилицю собаки.

Перш ніж говорити, Афраній, за своїм звичаєм, розглянувся і відійшов у тінь і, пересвідчившись, що, окрім Банги, зайвих на балконі немає, тихо сказав:

- Прошу віддати мене під суд, прокураторе. Ви мали рацію. Я не зумів уберегти Іуду з Киріафа, його зарізали. Прошу суду та усунення зі служби.

Афранію привиділося, що на нього дивляться четверо очей - собачі та вовчі.

Афраній витягнув з-під халамиди зашкарублу від крові калитку, запечатану двома печатками.

- Ось цей мішок з грошима підкинули вбивці в дім первосвященику. Кров на цьому мішку - кров Іуди з Киріафа.

- Скільки ж там, цікаво? - спитав Пілат, нахилившись до калитки.

- Тридцять тетрадрахм. Прокуратор посміхнувся і сказав:

- Мало. Афраній мовчав.

- Де забитий?

- Цього я не знаю, - зі спокійною гідністю відповіла людина, що ніколи не розлучалася зі своїм каптуром, - сьогодні вранці розпочнемо пошуки.

Прокуратор здригнувся, облишив ремінець сандалі, що ніяк не защіпався.

- Але ви напевно знаєте, що його вбито? На це прокуратор дістав суху відповідь:

- Я, прокураторе, п’ятнадцять років на службі в Іудеї. Я розпочинав ще за Валерія Грата. Мені не обов’язково бачити труп для того, щоб сказати, що людина вбита, і ось я вам доповідаю, що той, хто прозивався Іуда з Киріафа, кілька годин перед цим зарізаний.

- Даруйте, Афранію, - відповів Пілат, - я ще не прокинувся до ладу, тому і сказав таке. Я сплю погано, - прокуратор посміхнувся, - і все бачу місячний промінь уві сні. Так смішно, подумайте. Наче я гуляю по цьому променю. Отож я хотів би знати ваші передбачення в цій справі. Де ви збираєтеся його шукати? Сідайте, зверхнику таємної служби.

Афраній уклонився, підсунув крісло ближче до ложа і сів, брязнувши мечем.

- Я збираюся шукати його неподалік від маслинових вичавок у Гефсиманському саду.