Слава ЗСУ!

Левій підвівся і відповів:

- Ні, я не хочу.

- Чому? - темніючи з лиця, спитав прокуратор. - Я тобі неприємний, ти боїшся мене? Така ж лиха посмішка спотворила обличчя Левію, і він сказав:

- Ні, тому, що ти боятимешся мене. Тобі не так просто буде дивитися мені у вічі, після того як ти вбив його.

- Мовчи, - відповів Пілат, - візьми грошей. Левій заперечливо похитав головою, а прокуратор вів далі:

- Ти, я знаю, числиш себе учнем Ієшуа, але я тобі скажу, що ти не збагнув анічогісінько з того, чому він тебе вчив. Бо ж, якби це було так, ти неодмінно взяв би у мене хоч щось. Уважай, що він перед смертю сказав, що він нікого не винуватить, - Пілат значуще підняв палець, лице Пілатове пересмикувалося. - ї сам він неодмінно взяв би що-небудь. Ти жорстокий, а він жорстоким не був. Куди ти подасися? Левій раптом наблизився до столу, вперся в нього обома руками і, дивлячись палахкими очима на прокуратора, зашепотів йому:

- Ти, ігемоне, знай, що я в Єршалаїмі заріжу одну людину. Мені кортить тобі це сказати, щоб ти знав, що крові ще буде.

- Я теж знаю, що вона ще буде, - відповів Пілат, - своїми словами ти мене не здивував. Ти, певно, хочеш зарізати мене?

- Тебе мені зарізати не вдасться, - відповів Левій, ошкірившись у посмішці, - я не такий безклепкий, щоб на таке важитись, але я заріжу Іуду з Киріафа, я цьому заповім решту життя.

Від цих слів утіха виобразилася в очах прокураторових, і він, поманивши до себе пальцем поближче Левія Матвія, сказав:

- Цього тобі не зробити, не клопочися. Іуду цієї ночі вже зарізали.

Левій відскочив від столу, дико озираючись, і вигукнув:

- Хто це зробив?

- Не будь ревнивим, - скалячись, відповів Пілат і потер руки, - я боюся, що в нього були прихильники й окрім тебе.

- Хто це зробив? - пошепки повторив Левій. Пілат відповів йому:

- Це зробив я.

Левій роззявив рота, дико вирячився на прокуратора, а той сказав тихо:

- Це, певно, малувато зроблено, але все ж таки це зробив я. - І докинув: - Ну ж бо, а тепер візьмеш що-небудь? Левій подумав, полагіднішав і, нарешті, сказав:

- Звели дати мені шматок чистого пергаменту. Минула година. Левія не було в палаці. Тепер тишу світання порушував лише тихий шерхіт кроків вартових у саду. Місяць швидко бляк, крайнеба навпроти було видно білувату плямку вранішньої зорі. Світочі давним-давно загасли. На ложі лежав прокуратор. Підклавши руку під щоку, він спав і дихав безгучно. Поряд з ним спав Банга.

Так зустрів світанок п’ятнадцятого нісану п’ятий прокуратор Іудеї Понтій Пілат.