Слава ЗСУ!

Прокуратор вивчав прибульця жадібними і дещо переполошеними очима. Так дивляться на того, про кого чули багато, про кого думали і хто нарешті з’явився.

Прибулий чоловік, віком років під сорок, був чорний, обірваний, покритий засохлим багном, дивився по-вовчому, з-під лоба. Словом, він був дуже непривабливий і найбільше скидався на міського жебрака, яких чимало товчеться по терасах храму чи на торговицях гамірного і брудного Подолу.

Мовчанка тяглася довго, і порушена вона була дивною поведінкою приведеного до Пілата. Він перемінився на обличчі, схитнувся і, якби не вчепився брудною рукою за край столу, впав би.

- Що з тобою? - спитав Пілат.

- Нічого, - відповів Левій Матвій і зробив такий рух, наче щось проковтнув. Худа, гола, брудна шия його нап’ялася і знову обпала.

- Що з тобою, відповідай, - повторив Пілат.

- Я стомився, - відповів Левій і понуро подивився на підлогу.

- Сядь, - мовив Пілат і показав на крісло.

Левій недовірливо поглянув на прокуратора, ступив до крісла, лякливо покосував на золоті бильця і сів не в крісло, а поряд з ним, на підлогу.

- Поясни, чому не сів у крісло? - спитав Пілат.

- Я брудний, я його закаляю, - сказав Левій, дивлячись у землю.

- Зараз тобі дадуть попоїсти.

- Я не хочу їсти, - відповів Левій.

- Для чого ж брехати? - спитав тихо Пілат. - Ти ж не їв цілий день, а може, й довше. Ну гаразд, не їж. Я прикликав тебе, щоб ти показав мені ніж, що був у тебе.

- Вояки відняли його у мене, коли заводили сюди, - відповів Левій і докинув похмуро: - Ви його поверніть мені, його потрібно віддати хазяїну, я вкрав його.

- Для чого?

- Щоб мотуззя перерізати, - відповів Левій.

- Марку! - гукнув прокуратор, і кентуріон ступив під колони. - Ніж його дайте мені.

Кентуріон витягнув з одних з піхов при поясі брудний хлібний ніж і дав його прокуратору, а сам відійшов.

- А в кого взяв ножа?

- У хлібній крамничці біля Хевронської брами, як увійти в город, зараз же ліворуч.

Пілат подивився на широке лезо, навіщось почіпав пальцем, чи гострий ніж, і сказав:

- Щодо ножа не турбуйся, ніж повернуть у крамничку. А тепер мені потрібне інше: покажи хартію, яку ти носиш з собою і де записані слова Ієшуа.

Левій з ненавистю подивився на Пілата і посміхнувся такою недоброю посмішкою, що обличчя його спотворилося вкрай.

- Все хочете відібрати? І останнє, що маю? - спитав він.

- Я не сказав тобі - віддай, - відповів Пілат, - я сказав - покажи.

Левій понишпорив у пазусі й витяг сувій пергаменту. Пілат узяв його, розгорнув, розстелив між вогнями і, щулячи очі, почав вивчати малорозбірливі чорнильні знаки. Важко було збагнути ці кострубаті рядки, і Пілат морщився та прихилявся до самого пергаменту, водив пальцем рядками. Йому пощастило-таки розібрати, що записане є безладною низкою якихось висловів, якихось дат, господарських записів і поетичних уривків. Дещо Пілат прочитав: “Смерті немає... Вчора ми їли солодкі весняні баккуроти...” Гримасуючи від натуги, Пілат мружився, читав: “Ми побачимо чисту ріку води життя... Людство буде дивитися на сонце крізь прозорий кристал...” Тієї миті Пілат здригнувся. В останніх рядках пергаменту він розібрав слова: “...більшого пороку... боягузтво”. Пілат скрутив пергамент і різко простяг його Левію.

- Візьми, - сказав він і, помовчавши, додав: - Ти, як я бачу, книжник, і нема чого тобі, одинокому, ходити злидарем, без пристанища. В мене в Кесарії є велика книгозбірня, я дуже багатий і хочу взяти тебе на службу. Ти будеш розбирати і доглядати папіруси, будеш мати хліб і одяг.