Слава ЗСУ!

- Так як же я цього не завбачив!

- Не варто хвилюватися, прокураторе, - сказав Афраній і продовжував розповідати.

Тіла Дісмаса і Гестаса з повидзьобуваними хижим птаством очима підняли і відразу ж кинулися на пошуки третього тіла. Його знайшли дуже скоро. Один чоловік...

- Левій Матвій, - не запитально, а більше ствердно сказав Пілат.

- Так, прокураторе...

Левій Матвій ховався в печері на північному схилі Лисого Черепа, дожидаючись темряви. Голе тіло Ієшуа Га-Ноцрі було з ним. Коли сторожа увійшла в печеру зі смолоскипом, Левій впав у відчай та несамовитість. Він кричав про те, що не вчинив жодного злочину і що кожна людина по закону має право поховати страченого злочинця, якщо бажає. Левій Матвій казав, що не хоче розстатися з цим тілом. Він був збуджений, вигукував щось недоладне, то просив, то погрожував, то проклинав...

- Його довелося схопити? - понуро спитав Пілат.

- Ні, прокураторе, ні, - дуже заспокійливо відповів Афраній, - зухвалого шаленця заспокоїли, розтлумачивши, що тіло буде поховано.

Левій, збагнувши сказане, затих, але ознаймив, що нікуди не піде і хоче бути при погребі. Він сказав, що не відійде, навіть якщо його почнуть убивати, ще й пропонував для цього ніж для хліба, який був у нього.

- Його прогнали? - здавленим голосом спитав Пілат.

- Ні, прокураторе, ні. Мій помічник дозволив йому брати участь у похованні.

- Хто з ваших помічників керував цим? - спитав Пілат.

- Толмай, - відповів Афраній і докинув занепокоєно: - Може, він припустився помилки?

- Кажіть далі, - відповів Пілат, - помилки не було. Я взагалі починаю трохи пантеличитися, Афранію, я, очевидячки, маю справу з людиною, яка ніколи не припускається помилок. Ця людина - ви.

Левія Матвія взяли на віз разом з тілами страчених і години за дві дісталися безлюдної ущелини на північ від Єршалаїма. Там чота, працюючи навпереміну, протягом години викопала глибоку яму і в ній поховала всіх стратників.

- Голими?

- Ні, прокураторе, чота взяла з собою для цього хітони. На пальці мерцям було натягнуто каблучки. Ієшуа - з одним карбом, Дісмасу - з двома і Гестасу - з трьома. Яму зарівняно і завалено камінням. Толмай знає прикмету.

- Ох, якби ж я міг завбачити! - морщачись, заговорив Пілат. - Таж мені треба було побачити цього Левія Матвія...

- Він тут, прокураторе! Пілат, широко розімкнувши очі, дививсь якийсь час на Афранія, а потім сказав:

- Виношу вам подяку за все, що зроблено в цій справі. Прошу вас завтра прислати до мене Толмая, та й сказати йому наперед, що я задоволений ним, а вас, Афранію, - тут прокуратор дістав з кишеньки пояса, що лежав на столі, перстень і протягнув його зверхнику таємної служби, - прошу прийняти це на пам’ять.

Афраній уклонився, промовив:

- Велика честь, прокураторе.

- Чоту, яка доконала погреб стратників, прошу винагородити. Стежіям, що випустили Іуду, - догана. А Левія Матвія зараз до мене. Мені необхідні подробиці у справі Ієшуа.

- Слухаюсь, прокураторе, - озвався Афраній і почав відступати і вклонятися, а прокуратор вдарив у долоні й гукнув:

- До мене, сюди! Світоч у колонаду! Афраній виходив у сад, а за спиною Пілата в руках слуг уже миготіли вогні. Три світочі опинилися на столі перед прокуратором, і місячна ніч тут же відступила в сад, мовби Афраній завів її з собою. Замість Афранія на балкон вийшов невідомий маленький та худющий чоловік разом з гігантом кентуріоном. Цей другий, перехопивши погляд прокуратора, зараз же відступив у сад і там зник.