Слава ЗСУ!

Розділ 28 ОСТАННІ ВИТІВКИ КОРОВ’ЄВА І БЕГЕМОТА

Чи були ці силуети чи вони лише привиділись ураженим переляком мешканцям невдатного будинку на Садовій, певно, з твердістю сказати не можна. Якщо вони були, куди вони безпосередньо поділися, також не знає ніхто. Де вони розрізнилися, ми також не можемо сказати, але ми знаємо, що приблизно через чверть години після початку пожежі на Садовій, коло дзеркальних дверей Торгсину на Смоленському ринку з’явився цибатий громадянин у картатому костюмі, а з ним чорний здоровецький кіт.

Спритно вихляючи серед перехожих, громадянин розчинив зовнішні двері крамниці.

Але тієї ж миті невеличкий, кощавий і вкрай недоброзичливий швейцар перетнув йому шлях і дратливо сказав:

- З котами не можна!

- Я вибачаюся, - задеренчав цибатий і приклав вузлувату руку до вуха, наче недочуваючи, - з котами, ви кажете? А де ви бачите кота? Швейцар вибалушив очі, та й було чого: ніякого кота коло ніг громадянина вже не було, а з-за його плеча замість цього висовувавсь і поривався до крамниці товстун у рваній кепці, справді трохи схожий пикою на кота. В руках у товстуна був примус.

Ця парочка відвідувачів чомусь не припала до вподоби швейцару-мізантропу.

- У нас лише на валюту, - прохарчав він, роздратовано дивлячись з-під кошлатих, наче міллю поточених сивих брів.

- Любий мій, - деренчав цибатий, блискаючи оком через розбите пенсне, - а звідки ж вам відомо, що її в мене нема? Ви робите висновок з одягу? Ніколи не чиніть так, найдорожчий охороннику! Ви можете помилитися, і до того ж вельми тяжко. Перечитайте ще раз хоча б історію славетного каліфа Гарун-аль-Рашида.

Але зараз, відкидаючи цю історію тимчасово вбік, я хочу сказати вам, що я наскаржуся на вас завідувачу і понарозказую йому про вас такі речі, що не довелось би вам покинути ваш пост між сяючих дзеркальних дверей.

-- У мене, може, повен примус валюти, - запально встряв у розмову і котоподібний товстун, що так і пхався у крамницю.

Ззаду напирала і вже сердилася публіка. З ненавистю та сумнівом зорячи на дивоглядну парочку, швейцар відсторонився, і наші знайомі, Коров’єв і Бегемот, опинились у крамниці. Тут вони насамперед розгледілись, і потім дзвінким голосом, чутним по найдальших кутках, Коров’єв оголосив:

- Чудова крамниця! Вельми і вельми добра крамниця! Публіка від прилавків озирнулася і чомусь з подивом дивилася на балакуна, хоча хвалити крамницю в того були всі підстави.

Сотні сувоїв ситцю найбагатших малюнків видно було в секторах полиць. За ними громадилися міткалі, шифони і сукна фрачні. В перспективу відходили цілі стоси взуттєвих коробок, і кілька громадянок сиділи на низеньких ослінчиках, маючи праву ногу в старій, пошарпаній туфлі, а ліву - в новій сяючій моделі, котрою вони і тупали заклопотано в килимок. Десь у глибині за поворотом співали і грали патефони.

Але, минаючи всі ці принади, Коров’єв і Бегемот попрямували просто до межі гастрономічного і кондитерського відділів. Тут було дуже просторо, громадянки в хусточках і беретиках не напирали на прилавки, як у ситцевому відділі.

Низенький, цілковито квадратовий чоловік, виголений до синяви, в рогових окулярах, у новісінькому капелюсі, не пожмаканому і без плям від поту на стрічці, у бузковому пальті, лайкових рудих рукавичках, стояв коло прилавка і щось владно белькотів. Продавець у чистому білому халаті та синій шапочці обслуговував бузкового клієнта. Гострющим ножем, дуже подібним до ножа, вкраденого Левієм Матвієм, він знімав з рожевої, такої масної, що з неї аж капало, лососини її схожу на зміїну із сріблястим вилиском шкіру.