Слава ЗСУ!

- І цей відділ пречудовий, - урочисто визнав Коров’єв, - та й іноземець симпатичний, - він доброзичливо показав пальцем на бузкову спину,

- Ні, Фаготе, ні, - задумливо відповів Бегемот, - ти, друзяко, помиляєшся. В обличчі бузкового джентльмена чогось бракує, по-моєму.

Бузкова спина здригнулася, але, мабуть, випадково, бо не міг же чужоземець зрозуміти те, що говорили по-російськи Коров’єв і його супутник.

- Кароші? - строго запитував бузковий покупець.

- Люксусова, - відповідав продавець, кокетливо копирсаючи гостряком ножа під шкірою.

- Кароші лублю, плохі - нет, - суворо говорив чужоземець.

- Аякже! - захоплено відповідав продавець.

Тут наші знайомі відійшли від чужоземця з його лососиною до краю кондитерського прилавка.

- Спека сьогодні, - звернувся Коров’єв до молоденької, червонощокої продавщиці, та не дістав від неї жодної відповіді на це. - Почім мандарини? - довідався тоді в неї Коров’єв.

- Тридцять копійок кіло, - відповіла продавщиця.

- Все кусається, - зітхнувши, докинув Коров’єв, - ох, ох... - Він трохи ще подумав і запросив свого супутника: - Їж, Бегемоте.

Товстун узяв свій примус під пахву, заволодів верхнім мандарином у піраміді й, відразу зі шкурою глитнувши його, взявся за другий.

Продавщицю опосів смертельний жах.

- Ви збожеволіли! - загорлала вона, втрачаючи свій рум’янець. - Чек давайте! Чек! - і вона упустила щипці для цукерок.

- Серденько, любонько, красунечко, - засичав Коров’єв, перевалюючись через прилавок і підморгуючи продавщиці, - не при валюті ми сьогодні... ну, що робитимеш! Але, клянусь вам, наступного разу, і аж ніяк не пізніше понеділка, віддамо все чистоганом. Ми тут недалечко, на Садовій, де пожежа...

Бегемот, заковтнувши третій мандарин, сунув лапу в мудровану споруду з шоколадних плиток, висмикнув одну нижню, від чого, безперечно, все обвалилось, і глитнув її разом з золотою обгорткою.

Продавці за рибним прилавком наче закам’яніли зі своїми ножами, бузковий чужоземець повернувся до грабіжників, і вмить вийшло на яв, що Бегемот помилився: у бузкового не бракувало чогось на обличчі, а навпаки, швидше було зайве - обвислі щоки і метушні очі.

Зовсім зжовкнувши, продавщиця тоскно прокричала на всю крамницю:

- Павлосич! Павлосич! Публіка від ситцевого прилавка потяглася на цей крик, а Бегемот відійшов від кондитерських зваб і запустив лапу в бочку з написом “Оселедець керченський добірний”, витягнув двійко оселедчиків і поглитав їх, виплюнувши хвости.

- Павлосич! - повторився відчайдушний зойк від прилавка кондитерського, а за рибним прилавком гаркнув продавець у еспаньйолці:

- Так що ж це ти робиш, гадино?! Павло Йосипович уже швидкував до місця подій. Це був показний мужчина в білому чистому халаті, як хірург, і з олівцем, закладеним у кишеньку. Павло Йосипович, певне, був досвідченим чоловіком. Забачивши в роті Бегемотовому хвіст третього оселедця, він умить оцінив становище, все до кінця збагнув і, не вдаючись в жодні сперечки з нахабами, махнув удалину рукою, скомандувавши:

- Сюрчи! На ріг Смоленського вилетів через дзеркальні двері швейцар і зайшовся лиховісним сюрчанням. Публіка почала оточувати негідників, і тут почав діяти Коров’єв.

- Громадяни! - тремким високим голосом прокричав він. - Що ж це діється? Га? Дозвольте вас про це попитати! Бідна людина, - Коров’єв додав тремтіння у свій голос і показав на Бегемота, який негайно скорчив плаксиву фізіономію, - бідна людина весь день лагодить примуси, він зголоднів... а звідки ж йому взяти валюти? Павло Йосипович, звичайно стриманий та спокійний, крикнув на це суворо: