Слава ЗСУ!

- А давай-но я спробую по старій пам’яті, - сказав Коров’єв, потер руки, подув на пальці.

- Але ти дивись там, - почувся суворий голос Воланда з коня, - без ушкоджень членів!

- Мессіре, повірте, - відгукнувся Коров’єв і приклав руку до серця, - винятково лише заради розваги... - Тут він ураз витягнувся вгору, наче був гумовий, з пальців правої руки скрутив якусь мудровану фігуру, закрутився, ніби гвинт, і затим, раптово розкрутившись, свиснув.

Цього посвисту Марґарита не почула, але вона його побачила в той час, як її разом з гарячим конем кинуло сажнів на десять убік. Поряд з нею вирвало з коренем дубове дерево, і земля вкрилася тріщинами до самої річки. Величезний пласт берега, разом з пристанню і рестораном, висадило в ріку. Вода в ній скипіла, здійнялася, і на протилежний берег, зелений і низинний, виплеснуло весь річковий трамвай з цілковито неушкодженими пасажирами. До ніг схарапудженого Марґаритиного коня кинуло убиту посвистом Фагота галку.

Майстра наполохав цей посвист. Він ухопився за голову і побіг назад до гурту своїх супутників, що чекали на нього.

- Ну що ж, - звернувся до нього Воланд з висоти свого коня, - за всіма рахунками заплачено? Прощання відбулося?

- Так, відбулося, - відповів майстер і, заспокоївшись, подивився в обличчя Воландові відкрито і сміливо.

І тоді над горами прокотився, як трубний глас, страшний голос Воланда:

- Пора!! - і пронизливий посвист та регіт Бегемота.

Коні рвонулись, і вершники піднялися вгору й поскакали. Марґарита відчувала, як її скажений кінь гризе та тягне мундштук. Плащ Воланда розіп’явся над головами всієї кавалькади, цим плащем почало закривати вечірню баню неба. Коли на мить чорну пелену віднесло убік, Марґарита на скаку обернулася і побачила, що позаду немає не лише розцяцькованих веж з аеропланом, котрий робить круг над ними, але немає давно і самого міста, яке увійшло в землю і залишило по собі самий туман.