Слава ЗСУ!

знайди книгу для душі...

Читай онлайн! Читай онлайн українською безкоштовно > Книги > Майстер і Маргарита

Розділ 32 ПРОЩЕННЯ ТА ВІЧНИЙ ПРИТУЛОК

Боги, боги мої! Яка сумовита вечірня земля! Які таємничі тумани над болотами.

Хто блукав у цих туманах, хто багато страждав перед смертю, хто летів над цією землею, несучи на собі непомірний тягар, той знає це. Знає це стомлений. І він без жалю покидає тумани землі, її болітця та ріки, він з легким серцем віддається в руки смерті, знаючи, що лише вона єдина...

Чаклунські чорні коні й ті притомилися і несли своїх вершників повільно, і невідворотна ніч почала наздоганяти їх. Чуючи її за своєю спиною, притих навіть невгамовний Бегемот і, вчепившись у сідло кігтями, летів мовчазний та серйозний, розпушивши свій хвіст.

Ніч почала закривати чорною хусткою ліси та луги, ніч запалювала сумні вогники десь далеко внизу, тепер уже непотрібні й нецікаві ані Марґариті, ані майстрові, чужі вогники. Ніч випереджала кавалькаду, сіялася на неї згори і викидала то там, то тут в журливому небі білі цятки зірок.

Ніч гусла, летіла поруч, хапала вершників за киреї, і, здираючи їх з пліч, викривала омани. І коли Марґарита, обвіяна прохолодним вітром, розтулила повіки, вона побачила, як одміняється подоба усіх, хто летів до своєї мети.

Коли ж назустріч їм з-за краю лісу почав викочуватися багряний і повний місяць, усі омани пощезали, канули в болото, втонула в туманах чаклунська нетривка одіж.

Навряд чи тепер упізнали б Коров’єва-Фагота, самозваного перекладача при таємничому консультантові, який не потребував жодних перекладів, у тому, хто летів зараз безпосередньо поряд Воланда по праву руку подруги майстра. На місці того, хто в драній цирковій одежі облишив Воробйові гори під ім’ям Коров’єва-Фагота, тепер скакав, тихо дзвонячи золотими ланцюгами поводів, темно-фіолетовий лицар з понурим обличчям, якого ніколи не торкався усміх. Він уперся підборіддям у груди, він не дивився на місяць, він не цікавився землею, він думав про щось своє, летячи поруч Воланда.

- Чому він так одмінився? - попитала тихо Марґарита під свист повітря у Воланда.

- Лицар цей колись невдало пошуткував, - відказав Воланд, повертаючи до Марґарити своє обличчя з тихо палаючим оком, - його каламбур, який він сформулював у бесіді про світло ї пітьму, був не зовсім добрий. І лицарю довелося після цього ще шуткувати трохи більше і довше, аніж він передбачував.

Але сьогодні така ніч, коли квитаються рахунки. Лицар свій рахунок сплатив і закрив! Ніч відірвала і пухнастий хвіст у Бегемота, обідрала з нього шерсть і розкидала її клоччя по болотах. Той, хто був котом для забавок князеві тьми, тепер виявився худеньким юнаком, демоном-пажем, найкращим блазнем, який існував будь-коли на світі. Тепер притих і він і летів безгучно, підставивши молоде своє обличчя під світло, яке лилося від місяця.

Збоку від усіх летів, сяючи крицею обладунку, Азазелло. Місяць перемінив і його обличчя. Пропало без сліду недоладне огидне ікло, і зизоокість виявилася фальшованою. Обидва ока Азазелло були однаковісінькі, порожні та чорні, а обличчя біле та холодне. Тепер Азазелло летів у своїй справжній подобі, як демон безводної пустелі, демон-убивця.

Себе Марґарита не могла бачити, але вона добре бачила, як перемінився майстер.

Волосся його біліло тепер при місяці й ззаду зібралося в косу, і вона летіла за вітром. Коли вітер віддував кирею від ніг майстра, Марґарита бачила на ботфортах його зірочки острогів, які то пригасали, то спалахували. Як і юнак-демон, майстер летів, не відводячи очей від місяця, але усміхався йому, як комусь добре знайомому та дорогому, і щось, за придбаною в кімнаті № 118 звичкою, сам до себе проказував.

Попередня
-= 217 =-
Наступна
Коментувати тут. Постів 5.

Останній коментар

anonymous13199 14.08.2014

моя улюблена книжка


anonymous7538 27.06.2014

добре продуманий сюжет.


anonymous7538 27.06.2014

Чудова книга. З самого початку інтригує та зацікавлює читача. Кіт Бегемот просто душка, до


Додати коментар