Слава ЗСУ!

- Слухай безгоміння, - говорила Марґарита майстрові, і пісок шарудів під її босими ногами, - слухай і втішайся тим, чого тобі не давали в житті, - тишею.

Дивись, он попереду твій вічний дім, яким тебе винагороджено. Я вже бачу венеційське вікно і виткий виноград, він піднісся до самого даху. Ось твій дім, твій вічний дім. Я знаю, що ввечері до тебе прийдуть ті, кого ти любиш, до кого лежить твоя душа і хто не скаламутить твою рівновагу. Вони будуть тобі грати, вони будуть співати тобі, ти побачиш, яке світло в кімнаті, коли горять свічі.

Ти будеш засинати, натяглій свій затертий і вічний ковпак, ти будеш засинати з усміхом на вустах. Сон міцнитиме тебе, ти навикнеш міркувати мудро. А прогнати мене ти вже не зумієш. Берегти твій сон буду я.

Так говорила Марґарита, простуючи з майстром у напрямку вічного їх дому, і майстрові здавалося, що слова Марґаритині струмують так само, як струмував і шамотів залишений позаду ручай, і пам’ять майстра, бентежна, поштрикана голками пам’ять почала загасати. Хтось відпускав на свободу майстра, як він сам щойно відпустив ним самим створеного героя. Цей герой пішов у безодню, пішов без повороту, прощений у ніч на неділю син короля-звіздаря, жорстокий п’ятий прокуратор Іудеї вершник Понтій Пілат.

ЕПІЛОГ

Та ж все-таки, що діялося далі в Москві після того, як у суботній вечір, при заході сонця, Воланд покинув столицю, щезнувши разом зі своїм почтом з Воробйових гір? Про те, що протягом довгого часу по всій столиці ширився важкий гомін найнеймовірніших чуток, які дуже швидко перекинулись і в далекі та глухі місця провінції, і говорити не доводиться. Чутки ці навіть нудить повторювати.

Я, що пишу ці правдиві рядки, сам чув по дорозі у Феодосію в поїзді розповідь про те, як у Москві дві тисячі глядачів вийшли з театру голяка, таки справді голі-голісінькі, і так роз’їхалися по домівках на таксомоторах.

Шепіт “Нечиста сила...” чувся в чергах, які стояли коло молочарень, у трамваях, у магазинах, у квартирах, на кухнях, у поїздах, і дачних і дальнього сполучення, на станціях і на полустанках, на дачах і на пляжах.

Найбільш розвинуті та культурні люди в цих пересудах про нечисту силу, яка навідалася в столицю, певно, не брали жодної участі, а навіть глузували з них і намагалися оповідачів уговкати. Але факт, як кажуть, усе-таки залишається фактом, і відмахуватися від нього без пояснення ніяк не можна: хтось побував у столиці. Вже самі головешки, які залишилися від Грибоєдова, та багато що інше занадто красномовно це потверджувало.

Культурні люди прилучилися до переконання слідства: діяла зграя гіпнотизерів та черевомовців, яка пречудово володіла своїм мистецтвом.

Певно, щоб виловити її, було вжито як у Москві, так і далеко за її межами заходів, негайних та енергійних, але, на превеликий жаль, марних. Особа, яка називала себе Воландом, з усією своєю зграєю, щезла і ні в Москву більше не потикалась і ніде взагалі не вигулькнула і жодних знаків про себе не подавала.

Цілком природно вкоренилася гадка, що Воланд утік за кордон, але і там він ніде не виплив на поверхню.

Слідство в його справі тривало довго. Адже, як не поверни, а справа ця була страхітлива! Не кажучи вже про чотири спалені будинки і про сотні зведених з ума людей, були і вбиті. Про двох це можна сказати достеменно: про Берліоза і про цього горезвісного службовця з бюро по ознайомлюванні чужоземців з визначними місцями Москви, колишнього барона Майґеля, їх-бо двох було забито.