Слава ЗСУ!

знайди книгу для душі...

Читай онлайн! Читай онлайн українською безкоштовно > Книги > Майстер і Маргарита

- Не треба кричати в горах, він усе одно призвичаївся до обвалів, і це його не розбуркає. Вам не треба просити за нього, Марґарито, бо за нього вже просив той, з ким він так прагне розмовляти. - Тут Воланд знову повернувся до майстра і сказав: - Ну що ж, тепер ваш роман ви можете закінчити однією фразою! Майстер наче цього чекав уже, поки стояв нерушно і дивився на прокуратора, що сидів. Він склав руки рупором і гукнув так, що луна поскакала безлюдними та безлісими горами:

- Вільний! Вільний! Він чекає на тебе! Гори перетворили голос майстра на грім, і цей таки грім їх зруйнував. Прокляті скелясті стіни упали. Залишилася тільки площинка з кам’яним кріслом. Над чорною безоднею, в яку занурилися стрімчаки, загорівся неозорий город з сяючими ідолами, що царювали над ним поверх розбуялого за багато тисяч цих місяців саду. Просто до цього саду пролягла місячна дорога, що на неї так довго чекав прокуратор, і перший по ній кинувся бігти гостровухий пес. Чоловік у білому плащі з кривавим підбоєм устав з крісла і щось прокричав хрипким зірваним голосом. Не можна було дібрати, плаче він, а чи сміється, і що він кричить. Видно було тільки, що слідом за своїм вірним сторожем місячною дорогою бігцем порвався і він.

- Мені туди, за ним? - попитав занепокоєно майстер, смикнувши повіддя.

-Ні, - відповів Воланд, - нащо гнатися слідами того, що вже дійшло кінця?

- Отож туди? - спитав майстер, обернувся і вказав назад, туди, де зіткалось у затиллі щойно облишене місто з монастирськими цяцькованими вежами, з розбитим на скалки сонцем у шибках.

- Також ні, - відповів Воланд, і голос його загус і потік над бескиддям, - романтичний майстре! Той, кого так жадає бачити вигаданий вами герой, котрого ви самі щойно відпустили, прочитав ваш роман. - Тут Воланд повернувся до Марґарити: - Марґарито Миколаївно! Не можна не вірити в те, що ви прагли вимудрувати майстрові найкраще майбуття, але, далебі, те, що я пропоную вам, і те, про що просив Ієшуа за вас же, за вас, - ще краще! Лишіть їх удвох, - говорив Воланд, хилячись зі свого сідла до сідла майстра і показуючи вслід даленіючому прокураторові, - не будемо їм заважати. І, може, вони до чогось домовляться. - Тут Воланд махнув рукою в бік Єршалаїма, і він загас.

- І там також, - Воланд показав назад, - що робити вам у підвальчику? - Тут погасло поламане в шибках сонце. - Навіщо? - вів далі Воланд переконливо й м’яко. - О, тричі романтичний майстре, невже ви не хочете за дня гуляти зі своєю подругою під вишнями, що починають зацвітати, а ввечері слухати музику Шуберта? Невже вам не буде приємно писати при свічках гусячим пером? Невже ви не хочете, як той Фауст, сидіти над ретортою, сподіваючись, що вам випаде виліпити нового гомункула? Туди, туди! Там чекає вже на вас дім і старий слуга, свічки вже горять, а незабаром вони згаснуть, бо ви негайно зустрінете світанок. Цією дорогою, майстре, цією! Прощавайте! Мені пора!

- Прощавайте! - одним скриком відповіли Воланду Марґарита і майстер. Тоді чорний Воланд, не розбираючи дороги, кинувсь у провалля, і слідом за ним з шумом ринув його почет. Ні скель, ні площини, ні місячної дороги, ні Єршалаїма не стало довкола. Пропали й чорні коні. Майстер і Марґарита побачили обіцяний світанок. Він почався тієї ж миті, безпосередньо після опівнічного місяця.

Майстер йшов зі своєю подругою в сяйві перших ранішніх променів через кам’яний замшілий місток. Вони перейшли його. Струмок залишився позаду незрадливих коханців, і вони простували піщаною дорогою.

Попередня
-= 219 =-
Наступна
Коментувати тут. Постів 5.

Останній коментар

anonymous13199 14.08.2014

моя улюблена книжка


anonymous7538 27.06.2014

добре продуманий сюжет.


anonymous7538 27.06.2014

Чудова книга. З самого початку інтригує та зацікавлює читача. Кіт Бегемот просто душка, до


Додати коментар