Слава ЗСУ!

- Доктор Стравінський, - відрекомендувався той, хто сів, Іванові і подивився на нього доброзичливо.

- Ось, Олександре Миколайовичу, - стиха сказав хтось з охайною борідкою і подав головному з обох боків списаний Іванів аркуш.

“Цілу справу зшили”, - подумав Іван. А головний навиклим оком проглянув аркуш, буркнув: “Угу, угу...” і перемовився з супутниками кількома фразами маловідомою мовою.

“І латиною, як Пілат, говорить”, - сумно подумав Іван. Тієї миті одне слово примусило його здригнутись, і слово це було “шизофренія” - гаті-гай, ще вчора його промовив триклятий чужоземець на Патріарших ставках, а сьогодні ось повторив професор Стравінський.

“Отож і це знав!” - тривожно подумав Іван.

Головний, очевидячки, взяв собі за звичай погоджуватися з усіма і тішитися всьому, хоч що б йому казали довкола, і висловлювати це, примовляючи: “Славно, славно...”

- Славно! - сказав Стравінський, повертаючи комусь аркуш, і звернувся до Івана:

- Ви - поет?

- Поет, - понуро відповів Іван і вперше притьмом відчув якусь незбагненну відразу до поезії, а його власні вірші, які пригадались йому цієї миті, здалися чомусь неприємними. Морщачи обличчя, він у свою чергу спитав Стравінського:

- Ви - професор? На це професор Стравінський згідливо-люб’язно похилив голову.

- І ви - головний тут? - вів далі Іван. Стравінський і на це вклонився.

- Мені з вами треба поговорити, - багатозначно сказав Іван Миколайович.

- Я для цього і прийшов, - відгукнувся Стравінський.

- Річ ось у чому, - почав Іван, відчуваючи, що настала вирішальна мить, - мене тут у божевільного пошили, ніхто не хоче слухати!..

- О ні, ми вислухаємо вас дуже уважно, - серйозно й заспокійливо сказав Стравінський, - і в божевільного шити вас ні за що не дозволимо.

- Тож слухайте: учора ввечері на Патріарших ставках я зустрівся з таємничою особою, чужоземцем не чужоземцем, який наперед знав про смерть Берліоза і особисто бачив Понтія Пілата.

Почет мовчки і незворушно слухав поета.

- Пілата? Пілат - це той, що жив за Ісуса Христа? - мружачись на Івана, запитав Стравінський.

- Той самий.

- Ага, - сказав Стравінський, - а цей Берліоз загинув під трамваєм?

- Так, його саме вчора при мені і зарізало трамваєм на Патріарших, а цей загадковий громадянин...

- Знайомий Понтія Пілата? - запитав Стравінський, який, вочевидь, відзначався великою кмітливістю.

- Саме він, - підтвердив Іван, вивчаючи Стравінського. - Так от він сказав наперед, що Аннушка розлила олію... А він і послизнувся саме на тому місці! Як ви на це подивитесь? - багатозначно спитав Іван, розраховуючи справити великий ефект своїми словами.

Але цього ефекту не було, а Стравінський звичайнісінько поставив наступне питання:

- А хто ж ця Аннушка? Це запитання трохи роздратувало Івана, обличчя його , пересмикнуло.

- Аннушка тут нічого не важить, - промовив він нервуючи. - Біс її знає, хто вона така. Просто дурепа якась із Садової. А важить тут те, що він наперед знав, розумієте, наперед знав про олію! Ви мене розумієте?

- Дуже добре розумію, - серйозно відповів Стравінський і, торкнувшись коліна поетового, додав: - Не хвилюйтесь і продовжуйте.

- Продовжую, - сказав Іван, намагаючись упасти в тон Стравінському і знаючи з гіркого досвіду, що тільки врівноваженість допоможе йому, - так от цей страшний тип, а він бреше, що консультант, має якусь надзвичайну силу... Наприклад, за ним поженешся, а догнати його - не доженеш. А з ним ще двоє, також гарні, але на свій копил: якийсь довготелесий у битих скельцях і, окрім цього, неймовірних розмірів кіт, що самостійно їздить трамваєм. Окрім того, - Іван, якого ніхто не перепиняв, говорив щодалі запальніше і переконливіше, - він особисто був на балконі в Понтія Пілата, у чому немає жодних сумнівів. Так що ж це таке? Га? Його слід негайно заарештувати, а то він накоїть несказанного лиха.