Слава ЗСУ!

- Та хто ж ви такий? Ваше прізвище? - чимдалі суворіше допитувався голова і навіть почав наступати на невідомого.

- Прізвище моє, - анітрохи не спантеличений суворістю, обізвався громадянин, - ну, скажімо, Коров’єв. Та чи не маєте охоти закусити, Никаноре Івановичу? Без церемоній, га?

- Я вибачаюсь, - уже обурено заговорив Никанор Іванович, - які тут закуски? (Треба визнати, хоч як це прикро, що Никанор Іванович мав натуру грубувату.) - На половині покійника сидіти не дозволено! Що ви тут робите?

- Та ви сідайте, Никаноре Івановичу, - анітрохи не нітячись, горлав громадянин і почав упадати, пропонуючи голові крісло.

Вкрай розлютившись, Никанор Іванович не прийняв крісла і заволав:

- Та хто ви такий?

- Я, перепрошую, перебуваю перекладачем при особі чужоземця, що має цю квартиру за резиденцію, - відрекомендувався той, хто назвав себе Коров’євим, і клацнув закаблуком рудого нечищеного черевика.

Никанор Іванович роззявив рота. Наявність якогось іноземця, та ще й з перекладачем, у цій квартирі була для нього найбільшим сюрпризом, і він зажадав пояснень.

Перекладач охоче дав їх. Іноземний артист добродій Воланд був люб’язно запрошений директором Вар’єте Степаном Богдановичем Лиходєєвим замешкати на час своїх гастролей, що мають тривати приблизно тиждень, у його помешканні, про що він ще вчора написав Никанорові Івановичу з проханням прописати іноземця тимчасово, поки сам Лиходєєв з’їздить у Ялту.

- Нічого він мені не писав, - з подивом сказав голова.

- А ви порийтесь у себе в портфелі, Никаноре Івановичу, - солодко запропонував Коров’єв.

Никанор Іванович, знизуючи плечима, розкрив портфель і виявив у ньому листа Лиходєєва.

- Як же це я про нього забув? - тупо дивлячись на розірваний конверт, промимрив Никанор Іванович.

- Чи таке ще буває, ото, Никаморе Івановичу! - торохтів Коров’єв. - Заклопотаність, неуважність, перевтома і зависокий кров’яний тиск, дорогий наш друже Никаноре Івановичу. Я сам страшенно неуважний! При нагоді за чаркою я вам розповім кілька бувальщин з моєї біографії, ото нарегочетесь!

- Коли ж Лиходєєв іде в Ялту?

- Та він уже поїхав, поїхав! - зарепетував перекладач. - Він, щоб знали, вже покотився! Він чорт його зна уже й де! - І тут перекладач замахав руками, як вітряк крилами.

Никанор Іванович сказав, що йому необхідно особисто побачити іноземця, але в цьому дістав од перекладача відмову: зовсім неможливо. Зайнятий. Дресирує кота.

- Кота, коли є бажання, можу показати, - запропонував Коров’єв.

Від цього, у свою чергу, відмовився Никанор Іванович, а перекладач тієї ж миті подав голові несподівану, але вельми цікаву пропозицію: з огляду на те, що добродій Воланд нізащо не хоче жити в готелі, а жити він призвичаєний просторо, то ось чи не винайме житлотовариство на якийсь тиждень, поки триватимуть гастролі Воланда в Москві, йому всю квартиру, тобто й кімнати небіжчика?

- Адже йому байдуже, покійнику, - пошепки сичав Коров’єв, - йому тепер, самі подумайте, Никаноре Івановичу, квартира ця ні до чого? Никанор Іванович, трохи збентежившись, заперечив, що, мовляв, іноземцям належиться зупинятись у “Метро-полі”, а не в приватних помешканнях...

- Кажу вам, вередливий, як чортзна-що! - зашепотів Коров’єв. - Ну не хоче! Не любить він готелів! Ось вони де в мене сидять, ці інтуристи! - звірливо нарікав Коров’єв, тичучи пальцем у свою жилаву шию. - Вірите, всю душу вимотати! Приїде... і або вишпигує що, як найостанніший сучий син, або ж вередами вимучить: і те йому не так, і не йому інак!.. А вашому товариству, Никаноре Івановичу, видима користь і певний зиск. А на гроші він не скупитиметься, - Коров’єв оглянувся, а потім шепнув на вухо голові: - Мільйонер! Пропозиція перекладача була виразно практична, вельми солідна, але щось дивовижно несолідне було і в манері перекладача говорити, і в його одязі, і в цьому мерзенному, ні на що не придатному пенсне. Через це щось неокреслене точило душу голови, та все ж він вирішив пристати на пропозицію. Річ у тім, що в житлотоваристві був, на жаль, преповажний дефіцит. На осінь треба було закупати нафту для парового опалення, а за що - катма. З інтуристовими грішми, мабуть, можна було б і викрутитись. Але досвідчений і обачливий Никанор Іванович сказав, що йому насамперед доведеться погодити це питання з інтуристським бюро.