Слава ЗСУ!

Сенсаційний прибулець вразив усіх своїм небаченим за довжиною фраком чудного фасону, а ще тим, що з’явивсь у чорній напівмасці. Але найдивовижнішими були двоє супутників чорного мага: довготелесий картатий у надтріснутому пенсне і чорний гладкий кіт, котрий, увійшовши до вбиральні на задніх лапах, цілком невимушено сів на диван, мружачись на неприкриті гримувальні лампіони.

Римський спробував виобразити на обличчі усмішку, від чого воно зробилося кислим і злим, і привітався уклоном з безмовним магом, що сидів поруч з котом на дивані. Рукостискання не було. Зате розв’язний картатий сам відрекомендувався фіндиректорові, назвавши себе “їхній помічник”. Ця обставина здивувала директора, і знову-таки неприємно: в контракті ані словом не згадувався жоден помічник.

Вельми вимушено і сухо Григорій Данилович запитав у цього картатого, що об’явився так нагло, про те, де апаратура артиста.

- Діамант ви наш небесний, найкоштовніший добродію директоре, - деренчливим голосом відповів помічник мага, - наше приладдя завше при нас. Ось воно! Ейн, цвей, дрей! - І, покрутивши перед очима у Римського вузлуватими пальцями, раптом витягнув з-за вуха кота власний Римського золотий годинник з ланцюжком, який досі був у фіндиректора в кишені жилетки під защібнутим піджаком на пропущеному через петлю ланцюжку.

Римський мимоволі вхопився за живіт, присутні охнули, а гримувальник, котрий заглядав у двері, схвально крекнув.

- Ваш годинничок? Візьміть, будь ласка, - розв’язно посміхаючись, сказав картатий і на брудній долоні простягнув приголомшеному Римському його власність.

- З таким у трамвай не сідай, - тихо й весело шепнув оповідач гримувальникові.

Але кіт утнув штуку значно ліпшу за номер з чужим годинником. Несподівано підвівшись з дивана, він на задніх лапах підійшов до піддзеркального столика, передньою лапою зняв кришечку з карафки, налив у склянку води, випив, поклав на місце кришечку і гримувальною губкою витер вуса.

Тут ніхто навіть і не охнув, тільки роти пороззявляли, а гримувальник захоплено шепнув:

- Оце клас!..

Тієї миті утретє тривожно задзеленчали дзвоники, і всі, збуджені та в передчутті цікавого номера, посунули з убиральні геть.

Через хвилину в глядацькій залі погасли кулі, спалахнула й дала червонястий відсвіт на низ завіси рампа, і в освітленому розрізі завіси постав перед публікою повний, веселий, як дитя, чоловік з голеним обличчям, у пом’ятому фраці і несвіжій білизні. Це був добре знаний усій Москві конферансьє Жорж Бенгальський.

- Отож, громадяни, - заговорив Бенгальський, усміхаючись, як немовля, - зараз перед вами виступатиме... - Тут Бенгальський перервав сам себе і заговорив з іншими інтонаціями: - Я бачу, що публіки на третє відділення ще прибуло. У нас сьогодні половина міста! Якось цими днями зустрічаю я приятеля і кажу йому: “Чом ти не заходиш до нас? Учора в нас була половина міста”. А він мені відповідає: “А я живу в іншій половині!” - Бенгальський зробив паузу, сподіваючись, що вибухне сміх, але позаяк ніхто не засміявся, то він продовжував: - ...Отож, виступатиме славетний чужоземний артист мосьє Воланд із сеансом чорної магії! Ну, ми-бо з вами розуміємо, - Бенгальський усміхнувся мудрою усмішкою, - що її зовсім не існує на світі й що вона не що інше, як забобон, а просто маестро Воланд високою мірою володіє технікою фокуса, що і вийде наяв у найцікавішій частині, тобто викритті цієї техніки, а позаяк ми всі й за техніку і за її викриття, то попросимо добродія Воланда! Проказавши всю цю базгранину, Бенгальський зчепив обидві руки долонею до долоні й вітально замахав ними в проріз завіси, від чого та з тихим шарудінням розійшлася по боках.