Слава ЗСУ!

Вихід мага з його цибатим помічником і котом, який вийшов на сцену на задніх лапах, дуже припав публіці до вподоби.

- Фотель мені, - неголосно наказав Воланд, і тої ж миті, невідомо як і звідки, на сцені вродилося крісло, в яке і сів маг. - Скажи мені, любий Фаготе, - запитав Воланд у картатого блазня, який, очевидячки, окрім “Коров’єв”, називався і так, - як по-твоєму, адже московське народонаселення значно перемінилося? Маг подивився на принишклу публіку, вражену появою крісла з повітря.

- Саме так, мессіре, - неголосно відповів Фагот-Коров’єв.

- Ти маєш рацію. Городяни дуже перемінилися... зовні, я кажу, як і саме місто, до речі. Про костюми нічого вже й говорити, але з’явилися ці... як їх... трамваї, автомобілі...

- Автобуси, - шанобливо підказав Фагот.

Публіка уважно слухала цю розмову, беручи її за прелюдію до магічних фокусів.

Куліси були запруджені артистами і робітниками сцени, і поміж їхніми обличчями виднілося насторожене, бліде обличчя Римського.

На фізіономії Бенгальського, який тулився збоку сцени, почало відбиватися спантеличення. Він ледь-ледь вивищив брову і, скориставшись паузою, промовив:

- Чужоземний артист висловлює своє захоплення Москвою, яка виросла в технічному відношенні, а також і москвичами, - на цих словах Бенгальський двічі посміхнувся, спочатку партеру, а потім галереї.

Воланд, Фагот і кіт повернули голови в бік конферансьє.

- Хіба я висловив захоплення? - спитав маг у Фагота.

- Ні в якому разі, мессіре, ви жодного захоплення не висловлювали, - відповів той.

- То що ж каже цей чоловік?

- А він просто збрехав! - гучно, на весь театр випалив картатий помічник і, звернувшись до Бенгальського, докинув: - Вітаю вас, громадянине, збрехавши! З галереї плеснуло смішком, а Бенгальський здригнувся й витріщив очі.

- Але мене, певно, не так цікавлять автобуси, телефони та інша...

- Апаратура! - підказав картатий.

- Цілком правильно, дякую, - повільно говорив маг важким басом, - як набагато важливіше питання: чи перемінилися ці городяни внутрішньо?

- Так, це найважливіше питання, мосьпане.

За лаштунками почали перезиратися та стенати плечима. Бенгальський стояв червоний, а Римський був блідий. Але тієї миті, наче вгадавши зростання тривоги, маг сказав:

- Однак ми забалакалися, дорогий Фаготе, а публіка починає нудитись. Покажи нам для початку що-небудь простеньке.

Глядачі полегшено ворухнулися. Фагот і кіт розійшлися по різні боки рампи.

Фагот клацнув пальцями, молодецьки гукнув:

- Три, чотири! - упіймав з повітря колоду карт, потасував її та й пустив стрічкою котові.

Кіт стрічку перехопив і пустив її назад. Єдвабна змія фуркнула, Фагот роззявив рота, як пташеня, і всю її, карта за картою, заковтав. Після цього кіт уклонився, шаркнувши правою задньою лапою, і викликав неймовірні овації.

- Клас! Клас! - захоплено гукали з-за лаштунків. А Фагот тицьнув пальцем у партер і оголосив:

- Колода ця тепереньки, шановне громадянство, міститься у сьомому ряду в громадянина Парчевського, якраз між трояком і повісткою з викликом до суду в справі про виплату аліментів громадянці Зельковій.

У партері заворушилися, почали підводитись, і, нарешті, якийсь громадянин, котрого й справді звали Парчевським, увесь червоногарячий від подиву, видобув з портмоне колоду і почав тицяти її в повітря, не знаючи, що з нею робити.