Слава ЗСУ!

- Дуже приємно, ~ тим часом знічено пробурмотів редактор, і чужоземець сховав документи до кишені.

Добрі стосунки в такий спосіб було відновлено, і всі троє знову повсідалися на лаву.

- То вас, професоре, запрошено до нас як консультанта? - спитав Берліоз.

- Так, як консультанта.

- Ви - німець? - вивідував Бездомний.

- Я себто?.. - перепитав професор і раптом задумався. - Так, мабуть, що німець... - сказав він.

- Ви по-російському здорово говорите, - зауважив Бездомний.

- О, я взагалі поліглот і знаю силу-силенну мов, - відповів професор.

- А хто ви за фахом? - запитав Берліоз.

- Я - фахівець з чорної магії.

“Оттакої!..” - шибонуло в голову Михайлові Олександровичу.

- І... і з цього фаху вас запрошено сюди? - затнувшись, поспитав він.

- Так, з цього фаху й запрошено, - підтвердив професор і пояснив: - Тут у державній бібліотеці виявлено рукописи - оригінали чорнокнижника Герберта Аврилакського, десятого сторіччя. Отож потрібно, щоб я їх розібрав. Я - єдиний на весь світ фахівець.

- А-а! Ви - історик? - з великою полегкістю та повагою спитав Берліоз.

- Я - історик, - підтвердив учений і докинув ні сіло ні впало: - Сьогодні ввечері на Патріарших буде цікава історія! І знову вкрай здивувалися і редактор і поет, а професор поманив їх до себе і, коли вони нахилилися ближче, прошепотів:

- Майте на увазі, що Ісус таки існував.

- Бачите, професоре, - силувано посміхнувшись, озвався Берліоз, - ми поважаємо ваші великі знання, але самі в цьому питанні дотримуємося іншого погляду.

- А ніяких поглядів і не треба! - відповів чудний професор, - просто він існував, і квит.

- Але ж потрібен який-небудь доказ... - почав Берліоз.

- І доказів жодних не потрібно, - відповів професор і заговорив стишено, при цьому його акцент чомусь зник: - Усе просто: у білому плащі з кривавим підбоєм, по-кавалерійському шаркаючи ногами, рано-вранці чотирнадцятого числа весняного місяця нісана...