Слава ЗСУ!

Чомусь прикипівши поглядом до гілля, Римський дивився на нього, і що довше дивився, то дужче й дужче проймався страхом.

Через силу фіндиректор відвернувся нарешті від місячного вікна і підвівся. Про те, щоб телефонувати, не могло бути й мови, тепер фіндиректор думав лише про одне - як би швидше забратись з театру.

Він прислухався: споруда театру німувала. Римський збагнув, що він давно сам-один на всенькому другому поверсі, й дитячий непереборний страх опосів його на цю гадку. Він без трепету не міг подумати, що йому доведеться зараз іти одному порожніми коридорами і спускатися сходами. Він гарячково схопив зі столу гіпнотизерські червінці, заховав їх у портфель і кашлянув, щоби хоч на дрібку збадьоритись. Кашель вийшов хрипкуватий, слабкий.

І тут йому здалося, що з-під дверей кабінету потягло раптом гнилуватою вогкістю. Дрож пройшов по спині фін-директора. До того ще неждано клацнув годинник і почав вибивати північ. І навіть бамкання годинника викликало у фіндиректора тремтіння. Але остаточно його серце упало, коли він почув, що в замкові дверей тихенько повертається англійський ключ. Вчепившись у портфель вологими, холодними руками, фіндиректор відчував, що, коли ще трохи потриває цей шерхіт у щілині, він не втримається і пронизливо закричить.

Нарешті двері піддалися чиїмсь зусиллям, розчинилися, і в кабінет безгучно увійшов Варенуха. Римський, як стояв, так і сів у крісло, бо ноги йому підігнулися. Набравши повітря в груди, він усміхнувся якось запобігливо і тихо мовив:

- Боже, як ти мене налякав...

Так, ця нагла поява могла перелякати хоч кого, та все ж таки вона була й великою радістю: проглянув принаймні один кінчик у цій заплутаній справі.

- Ну, говори ж мерщій! Ну! Ну! - прохрипів Римський, хапаючись за цей кінчик. - Що це все означає?!

- Вибач, будь ласка, - глухим голосом відгукнувся прибулець, зачиняючи двері, - я думав, що ти вже пішов.

І Варенуха, не скидаючи кепки, пройшов до крісла і сів по другий бік столу.

Слід сказати, що у відповіді Варенухи проглянула невеличка химерність, яка відразу шпигнула фіндиректора, який у чутливості своїй міг позмагатися з сейсмографом будь-якої з найкращих станцій світу. Як же так? Нащо ж Варенуха йшов у кабінет фіндиректора, якщо вважав, що там його немає? Адже в нього є свій кабінет. Це - раз. А друге: яким би входом Варенуха не увійшов у будинок, він неодмінно мав перестріти котрогось із нічних чергових, а тих усіх було звідомлено, що Григорій Данилович на певний час затримається у своєму кабінеті.

Але довго над цією химерністю фіндиректор не роздумував. Не до того було.

- Чому ж ти не зателефонував? Що означає вся оця нісенітниця з Ялтою?

- Ну, те, що я й казав, - прицмокнувши, наче йому болів зуб, відповів адміністратор. - Знайшли його в корчмі в Пушкіні.

- Як у Пушкіні?! Це під Москвою? А телеграми з Ялти?!

- Яка там, у лисого, Ялта! Напоїв пушкінського телеграфіста, і почали вдвох колобродити, серед іншого посилати телеграми з позначкою “Ялта”.

- Ага... Ага... Гаразд, гаразд... - не проговорив, а наче проспівав Римський. Очі його засвітилися жовтеньким світлом. У голові склалася святкова картина ганебного усунення Стьопи з посади. Звільнення! Довгождане звільнення фіндиректора від цієї халепи в особі Лиходєєва! А може, Степан Богданович доскочить чого-небудь і гіршенького, ніж усунення від роботи... - Подробиці! - сказав Римський, стукнувши прес-пап’є по столу.