Слава ЗСУ!

— Узнати можна лише те, що приручиш,— мовив лис.— Людям уже бракує часу щось
узнавати. Вони купують готові речі в торгівців. Але ж немає таких торгівців, що
продавали б приятелів, і тим-то люди не мають приятелів. Як хочеш мати приятеля
— приручи мене!
— А що для цього треба зробити? — спитав маленький принц.
— Треба бути дуже терплячим,— відказав лис.— Спершу ти сядеш трошки далі від
мене на траву, ось так. Я краєчком ока позиратиму на тебе, дивитимусь, а ти
мовчатимеш. Мова — це джерело непорозуміння. Але щодня ти сідатимеш трошки
ближче...
Назавтра маленький принц прийшов знову.
— Краще, якби ти приходив о тій самій порі,— попросив лис. — Якщо ти прийдеш,
скажімо, о четвертій дня, то я вже з третьої години відчуватиму себе щасливим. О
четвертій я вже почну хвилюватися і непокоїтися. Я узнаю ціну щастю. А як ти
приходитимеш коли попало, то я ніколи не знатиму, на яку годину готувати своє
серце... Повинні бути обряди.
— А що таке обряд? — поцікавився маленький принц.
— Це теж річ давно забута — розтлумачив лис.— Це те, що робить один день
несхожим на інші дні, одну годину — на всі інші години. Є, приміром, такий обряд
у двох мисливців. У четвер вони танцюють з сільськими дівчатами. I який же це
чудовий день — четвер! Я йду на прогулянку й доходжу аж до виноградника. А якби
мисливці танцювали коли попало, всі дні скидалися б один на один і я зовсім не
мав би дозвілля.
Так маленький принц приручив лиса. I коли настала пора прощатися, лис казав:
— О, я плакатиму по тобі.
— Сам винний,— мовив маленький принц.— Я ж не хотів тобі нічого лихого, а ти
зажадав, щоб я тебе приручив...
— Авжеж,— згодився лис.
— Але ж ти плакатимеш! — мовив маленький принц.
— Виходить, ти нічого не вигадав.
— Вигадав,— заперечив лис.— Згадай, що я казав про золоте збіжжя.
Він замовк. Потім додав:
— Піди ще поглянь на рожі. Ти зрозумієш, що твоя рожа — єдина на світі. А як
вернешся попрощатися зі мною, я подарую тобі одну таємницю.
Маленький принц пішов глянути на рожі.
— Ви нітрохи не схожі на мою рожу,— мовив він їм.— Ви ще ніщо. Ніхто вас не
приручив, і ви нікого не приручили. Ви такі, як раніше був мій лис. Він нічим не
різнився від ста тисяч інших лисів. Але я з ним заприятелював, і нині він —
єдиний в усьому світі.
Рожі дуже зніяковіли.
— Ви дуже гарні, але порожні,— сказав іще маленький принц.- Задля вас не
схочеться померти. Звісно, випадковий перехожий і про мою рожу подумає, що вона
така сама, як і ви. Але вона одна-єдина, над усе найдорожча. Я-бо полив її. Я-бо
накрив її скляним ковпаком. Я-бо затулив її ширмою. Я-бо нищив задля неї гусінь,
лишив тільки двох чи трьох, щоб повиводились метелики. Я чув, як вона нарікала і
як хвалилась і навіть як замовкала. Рожа ця — моя.
I маленький принц вернувся до лиса.
— Прощавай...— мовив він.
— Прощавай,— відповів лис.— Ось моя таємниця. Вона дуже проста: лише серце добре
бачить. Найголовнішого не побачиш очима.
— Найголовнішого не побачиш очима,— повторив маленький принц, аби краще
запам'ятати.
— Твоя рожа дорога тобі тому, що ти присвятив їй стільки часу.
— Моя рожа дорога мені...— повторив маленький принц, аби краще запам'ятати.
— Люди забули цю істину,— мовив лис,— але ти не забувай. Ти назавжди береш на
себе відповідальність за тих, кого приручив. Ти відповідаєш за свою рожу.
— Я відповідаю за свою рожу,— повторив маленький принц, аби краще запам'ятати.

XXII

— Добридень,— мовив маленький принц.
— Добридень,— озвався стрілочник.
— Що ти тут робиш? — спитав маленький принц.
— Сортую пасажирів,— відповів стрілочник,— відсилаю їх у поїздах партіями по
тисячі душ, поїзд — ліворуч, поїзд — праворуч.
I швидкий поїзд, загуркотівши, мов грім, сяючи вогнями, промчав мимо, аж будка
стрілочника заходила ходором.
— Як поспішають,— здивувався маленький принц.— Чого вони шукають?
— Навіть сам машиніст цього не знає,— мовив стрілочник.
Другий швидкий, сяючи вогнями, прогуркотів у зворотний бік.
— Вони вже вертаються? — спитав маленький принц.
— Це не ті,— відповів стрілочник.— Це зустрічний поїзд.
— Вони були невдоволені там, звідки їдуть?
— Люди вічно невдоволені там, де живуть,— відповів стрілочник.
Тут прогуркотів яскраво осяяний третій швидкий.
— Вони женуться за тими першими? — поцікавився маленький принц.