Слава ЗСУ!

знайди книгу для душі...

Головна > Книги > Мандри Лемюеля Гуллівера

Імператор і весь його двір стояли на березі, очікуючи кінця цієї великої події. Вони бачили, як півколом наближаються до них ворожі кораблі, але мене не помічали, бо я був по шию у воді, і зовсім занепали духом. Імператор думав уже, що я потонув, а цей флот наближається з ворожими намірами, і заспокоївся тільки тоді, коли побачив мене з канатами від суден у руках і почув, як я голосно гукнув: «Хай вічно живе наймогутніший імператор ліліпутів!» Великий монарх оддав мені належну честь і тут-таки, на березі, нагородив мене титулом нардака, що в них уважають за найвищу відзнаку.

Але його величність відразу висловив бажання, щоб я привів йому решту ворожих кораблів і навіть (ось вона, царська чванливість) захотів не чого іншого, як обернення цілої імперії Блефуску на провінцію Ліліпутії з призначеним од нього віце-королем. Він збирався стратити всіх емігрантів з секти тупоконечників і примусити всіх блефускуанців розбивати яйця з гострого кінця. Тоді він став би володарем цього світу. Я спробував відрадити його від такого наміру, вдаючися як до політичних доказів, так і до міркувань справедливості, і нарешті рішуче відмовився бути знаряддям закріпачення вільного та відважного народу. Це питання обговорювали потім у державній раді, і найрозумніші міністри всі були на моєму боці.

Моя відверто й сміливо висловлена думка настільки суперечила політичним поглядам його величності, що він так і не зміг пробачити мені цього. Він дуже тонко дав це зрозуміти державній раді, де, як переказували мені, найрозумніші підтримували мене, принаймні своєю мовчанкою, зате інші, мої потайні вороги, не могли втриматися від деяких виразів, що відбились-таки на мені, хоч і посередньо. Відтоді його величність і ворожа мені кліка міністрів розпочали інтригу проти мене, яка через два місяці ледве не спричинилася до моєї загибелі. Ось як мало важать найбільші послуги, вчинені монархам, у порівнянні з відмовою догоджати всім їхнім примхам.

За три тижні після цих подій з Блефуску врочисто прибула делегація, що смиренно просила миру. Незабаром вона підписала договір на умовах, дуже вигідних для нашого імператора. До складу її входило шість послів з почтом у п'ятсот чоловік, і прибули вони з великою урочистістю, яка відповідала величі їхнього імператора та важливості дорученої їм справи. Договір був підписаний, у чому я завдяки тодішньому моєму впливові чимало допоміг їм.

Після цього посли, яких приватно повідомили, що я був їм щирим другом, віддали мені офіційний візит. Почали вони з компліментів моїй одважності та великодушності і запросили мене іменем свого імператора відвідати їхню державу. Наприкінці вони попросили продемонструвати їм мою надзвичайну силу, про яку вони наслухались таких див. Я охоче вволив їхнє прохання. Але не хочу докучати читачеві подробицями.

Поговоривши деякий час із послами, я й собі попросив їх ясновельможності засвідчити мою пошану імператорові, їхньому володареві, прославленому на весь світ своїми чеснотами, і обіцяв відвідати його імператорську особу перед від'їздом на батьківщину. Отже, при першому ж побаченні з нашим імператором я звернувся до нього з проханням дозволити мені відвідати Блефуску. Він погодився, але, як я помітив, зробив це дуже неохоче. Я не міг зрозуміти причин цього, аж доки мені пояснили нишком, що Флімен і Болголам виставили розмову з послами як ознаку зневаги до імператора ліліпутів, хоч моє сумління перед його величністю було зовсім чисте.

Ось коли я вперше, хоч ще й невиразно, почав розуміти, що таке міністри й царедворці.

Треба зазначити, що я провадив розмову з послами через перекладача, бо мови обох держав різняться одна від одної так само, як і мови будь-яких двох європейських націй. Так само, як і в нас, кожен народ пишається давністю, красою та виразністю своєї мови, зневажаючи мову сусідів. І наш імператор, використовуючи перемогу над їхнім флотом, зажадав, щоб посли представили вірчі грамоти й виголошували свої промови тільки мовою ліліпутів.

Правда, завдяки тісним торговельним зносинам, постійному обмінові емігрантами і звичаєві посилати дворянську молодь до сусідньої країни, щоб вона шліфувалася там і знайомилася з світом, вивчаючи життя та звичаї людей, — завдяки цьому майже всі знатні люди, як і торговці й моряки, володіли обома мовами. Я особисто переконався в цьому, коли вирядився засвідчити своє шанування імператорові Блефуску. Серед великих нещасть, що спіткали мене через злобу моїх ворогів, це відвідування виявилося для мене дуже благодійним, про що я розповім в своєму місці.

Читач, можливо, пам'ятає, що серед умов, за дотримання яких мені була дарована свобода, були й принизливі і неприємні для мене умови. І тільки крайня необхідність змусила мене прийняти їх. Але тепер, коли я носив титул нардака, який був найвищим в імперії, взяті мною зобов'язання принижували б мою гідність, і, треба віддати належне імператору, він жодного разу мені про них не нагадав. Однак незадовго перед тим мені трапився випадок надати його величності, як, принаймні, мені тоді здавалося, видатну послугу. Раз опівночі біля дверей мого житла пролунали крики тисячної юрби; я в жаху прокинувся і почув невпинно повторюване слово «борглум». Кілька придворних, пробившись крізь натовп, благали мене з'явитися негайно в палац, так як покої її імператорської величності були охоплені полум’ям через недбалість однієї фрейліни, що заснула за читанням роману, не погасивши свічки. Миттєво я був на ногах. Згідно відданому наказу, дорогу для мене очистили; крім того, ніч була місячна, так що мені вдалося дістатися до палацу, нікого не розтоптавши по дорозі. До стін палаючих покоїв вже приставили драбини і було принесено багато відер, але вода була далеко. Відра ці були розміром з великий наперсток, і бідні ліліпути з великою старанністю подавали їх мені; однак полум'я було таке сильне, що ця старанність приносила мало користі. Я міг би легко загасити пожежу, накривши палац своєю свитою, але, на жаль, поспішаючи я встиг надіти тільки шкіряну куртку. Справа здавалася безнадійною, і цей чудовий палац, безсумнівно, згорів би дотла, якби завдяки незвичайній для мене присутності духу я раптом не придумав як його врятувати. Напередодні ввечері я випив багато чудового вина, відомого під назвою «лімігрім» (блефускуанці називають його «флюнек», але наші сорти кращі), яке відрізняється сильною сечогінною дією. На щастя я ще жодного разу не полегшився від випитого. Тим часом жар від полум'я та посилена робота по його гасінню подіяли на мене і перетворили вино в сечу; я випустив її в такій кількості і так влучно, що через якісь три хвилини вогонь було повністю погашено, і решта частин величної будівлі, яка споруджувалась працею кількох поколінь, була врятована від руйнування.

Попередня
-= 13 =-
Наступна
Коментувати тут. Постів 14.

Останній коментар

  08.02.2016

1 ша часть це 20 страниц


  20.02.2015

Класний сайт


  11.02.2015

скільки тут розділів?


Додати коментар